17 глава

*Олександр

— Сашко, цей цирк ще довго буде продовжуватися? — завжди стриманий Женя кидає у мене стос агітаційних листівок. Вони кружляють по коридору, мов опале листя за вікном, приземляючись на столітню плитку, яка вже пережила сотні перемог, поразок і «ну можна я перездам завтра?». 

— Я не можу, ясно? Це не так просто, як може здатися, на перший погляд. Ти поняття не маєш як це, друже, — відповідаю я, збираючи аркуші з землі. Відчуваю, як в області грудей все здавлює. Я не мав залишати Марію, коли вона просила залишитися. Можливо, це таки був мій останній шанс?

— Ну та. Куди ж мені до тебе, Олександре! — Женя присідає поруч, схожий на набундюченого індика, який от-от вкусить мене. Цікаво, якщо я запропоную йому вдягнути такий костюм на Гелловін, то він сильно образиться? 

— Хіба я не правий? Ти коли-небудь закохувався? — Він заперечно хитає головою, поправляючи комірці свого поло. Я й так знаю поло. Женя не любить нікого більше, ніж себе. 

— Я бачу кожного дня тебе й Вадима, тому я пас. — Я сміюся йому у відповідь, бо це так не працює. Впевнений, що ще знайдеться та жінка, яка змусить його серце танути. 

— Не можна просто взяти й в рандомний момент наказати своєму серцю не кохати, — зауважую я, підвівшись. Колінка у нас хрустять так неначе вже обом пора на пенсію. 

— Про яке кохання може йти мова, Олександре? Ви ж навіть ніколи не були разом. Один поцілунок і ти поплив? — Женя ховає листівки у рюкзак і крокує у бік їдальні, мов нічого не трапилося. 

—  А ти думав, що кохання настає одразу після сексу, дорогенький? — Він був хорошим другом, але в деякі моменти аж надто черствим мені здавався. Женя завжди був раціональним. Він 100 разів все наперед зважить перед тим, як щось зробити. Спонтанність та емоційність йому не притаманні. 

Всі ці роки його особисте життя було сховане під сімома замками. Ні я, ні Вадим навіть не здогадувалися чи Женя бодай раз з кимось цілувався. Не те щоб це була моя справа, але невже він настільки байдужий? 

— Тобто після цього тобі остаточно зірве дах? — Його погляд метається між тарою з гречкою та пюре. Господи, та не наречену ж він обирає. Що тут можна так довго думати?

— Я навіть боюся уявити, що може трапитися після цього, Женю. Втім, Вадим стільки дров наламав. Інколи я думаю, що вона ніколи мені не пробачить. Ти як гадаєш? — Цей ідіот, який прекрасно все знав, вирішив скористатися моментом. Я ніколи не думав, що він піде проти мене. 

— Гадаю, що пора їсти гречку з сосискою, Сашко. Олено Василівно, накидайте мені, будь ласка. І цьому бідоласі зваріть якогось компотику живильного, аби він думав головою, а не… — Поки він не наговорив продавчині зайвого, я штурхаю його в плече. Скоро весь університет буде знати про те, що я безнадійно закоханий у Марію. 

— Мені те, що і йому. — Жінка витирає засмальцовані руки об фартух і насипає дві миски їжі. Я знаю, що тут має бути більше гречки, але поки не можу цього довести. 

— З кафе ти добре придумав, бо таке враження, що поки тут харчуємося лише ми, — шепоче мені на вухо друг. Ми забираємо ледве теплу їжу і займаємо місце за столом біля вікна. Якщо колись трапиться кінець світу, то ми заховаємося тут, бо нас ніхто не знайде в цьому місці. Ну крім Олени Василівни, звісно. 

— А тепер повернемося до нашої попередньої розмови. У мене є шанси? — Відчуваю, як лікті починають тремтіти на столі. Женя знав мене багато років. Трясця, цей хлопець — геній, перший у рейтингу стипендіатів. Він має знати все! 

— Судячи з того, що я бачу, то у Вадима вони зараз вищі. Якщо хочеш виграти, то перестань вдавати з себе самозакоханого ідіота й розкажи всю правду, починаючи з перегонів. Ясно? — Він кладе до рота виделку зі шматком сосиски й закочує очі від задоволення. — Знаєш, хоч тут і відстійно, але готує пані Ніколетта дуже смачно. 

Я вкотре в голові прокручую той фатальний день. Я вчинив неправильно, але поняття не мав, що Марі сприйме це як образу. Мої мотиви були кардинально інші. 

— Ага. От зараз підійду до неї й скажу: «Три роки тому я відмовився тебе цілувати не тому, що ти мені не подобалася, а через те, що я дуже хотів аби наш перший поцілунок був наодинці й не через якесь дурне парі, а через щире бажання.». Так ти собі це уявляєш? — Не встигаю договорити, бо він засовує мені порцію гречки до рота. О, а вона і справді дуже смачна. 

— І чого ти тоді не взяв її за руку й мовчки не повів до машини, а після цього поцілував? Розуму бракнуло, Давиденко? — Я забираю у нього тарілку, щоб він перестав нагліти. Він мені ці нотації вже декілька років читає, а толку 0. 

— Швидше хоробрості. Боявся її налякати. Вона була така юна, мила і скромна. — Насправді вона й досі чарівна. До того моменту, поки не починає мені пакостити, але від цих наших ігор я хочу її ще більше. 

— Зупинись, а то я зараз виблюю від цих ніжностей. Марі геть не така безневинна, якою ти її бачиш, друже. Вона тебе знищить, одержить перемогу, а ти й оком моргнути не встигнеш. — Женя вириває у мене з рук миску. Господи, та його окрім їжі взагалі ще хтось у цьому житті цікавить? 

— Нехай. Я пішов на цей конкурс лише заради того, аби частіше її бачити. — Поки у мене це виходить. Я без вагань відмовлюся від перемоги, лиш би це зробило її щасливішою. 

— У тебе було безліч шансів покращити стосунки з Марі. Ти навіть на відкритті готелю примудрився напартачити. Це безнадійна ситуація. — Його телефон починає вібрувати. Він заходить в інсту, а тоді показує сторіс Вадима, на якому Марія їсть булочку. — Що й треба було довести. Він часу не гає і замість того, щоб показувати себе засранцем, вдає милого хлопчика.

Насправді ж він не такий. Мене кидає в холодний піт від того, що Вадим може її скривдити.  

— Рано чи пізно вона побачить справжнє лише Вадима. — У мене від нього весь апетит зник. Досить набрехав, то ще й намагається завоювати мою дівчину. А я вважав його своїм другом!