14 глава

*Марія

— Повірити не можу, що ви поцілувалися! — Люсі аж трясло від нетерплячки. Вона навіть перестала дивитися куди йде і ледь не зіштовхнулася з дверима. В останній момент я встигла потягнути її на себе. Відтоптала мені все взуття, але хоч без шишки на лобі залишилася.

— Це нічого не означає, розумієш? — Я втомилася вкотре їй пояснювати, що він був пʼяний. Нікчемна спроба зблизитись не привела ні до чого хорошого, бо весь цей час Сашко ігнорував мене. 

— Не вірю, Марі. Ні одному твоєму слову. Може ну його той конкурс? — Її слова змушують мене різко загальмувати. 

— Я брала в ньому участь не через Сашка і здаватися не збираюся. — Якщо хтось і зніме свою кандидатуру, то це буду не я. 

— І як? Тобі сподобалося? — Вона відчиняє двері в аудиторію і запрошує мене всередину. 

— Люсі, досить вже питань. — Румʼянець повзе вгору по моїх щоках від спогадів. Хоч ми й були з нею найкращими подругами, я все одно не мала бажання ділитися враженнями. Не тому, що не довіряла, а просто хотіла залишити щось лише для «нас». 

— Ну тоді я запитаю у Сашка. Можливо, він буде багатослівнішим. — Ми займаємо місця на останніх партах, щоб бути якомога далі від викладачки. Ця надокучлива панянка весь мозок проїсть, якщо побачить, що ми на її «цікавій» та «пізнавальній» лекції сидимо в телефонах. 

— Навіть не надійся, — попереджаю подругу. У неї стосунки з Олександром нічим не кращі, ніж у мене. Він любив покривлятися Люсі й через це вона йому хамила. 

— Промовка про вовка, — хихоче та, штурхаючи мене в плече. — Дивись, хто зʼявився! 

— Що він тут забув? — випадково зривається з моїх вуст, коли я помічаю Сашка. Він заходить в аудиторію з текою, а позаду нього плентається Женя. Останній радісно махає нам і ми робимо це у відповідь. 

— Дорогі студенти, попрошу у вас хвилиночку уваги, — сухо промовляє Олександр, стукаючи по дошці. Я згадую, як він намотував на руку моє волосся вчора в ліфті, як ковзав цими пальцями по моїй гарячій шкірі, і мій мозок плавиться. 

— Марі, це агітація. Чорт! — слова Люсі змушують мене повернутися у реальність, де ми з Сашком не коханці, а — запеклі вороги. — Він нас випередив. — Через всі ці зустрічі, запеклі сутички та покарання я відклала на другий план створення передвиборчої агітації, а дарма. Видно, що Давиденко часу не гаяв. 

— Нічого. Це навіть нам на руку. Дізнаємося, що він пропонує і придумаємо ще краще, — підбадьорливо заспокоюю чи то себе, чи то Люсі. Вже й сама не можу зрозуміти. 

Присмак поразки настільки гіркий, що хочеться його сплюнути. Він на крок попереду, а я — не на місці, а вже позаду. Якщо я й програю, то це виключно через власне бездіяння. В цей момент я починаю злитися на себе і за той поцілунок, і за ту помсту. Все це забрало мій дорогоцінний час, який я могла використати на набагато важливіші речі. 

— Чесно кажучи, то я вже втомився кожен раз повторювати вступну частину, любі друзі. Тому давайте одразу до обіцянок, які я виконаю. — На обличчі Сашка зʼявляється хитра посмішка. Така сама, як і вчора. Тільки цього разу у нього погляд ясний, а не задурманений. Він всіляко уникає зі мною зорового контакту і це мене бісить. 

— Ну послухаймо! — моя образа переростає у слова. І цього разу йому вже не виходить уникнути мене.

— Гаразд. Я влаштовуватиму кінопокази на даху університету за сприятливих погодних умов. Створю кафе, де будуть страви, які до вподоби кожному студенту. Ми зробимо опитування, щоб всі залишилися задоволені. Пари на відкритому просторі. Можливість закрити «Н» благодійною справою. Наприклад, поволонтерити у притулку для тварин чи в організації, яка займається допомогою безпритульним. Якщо ви не хочете гаяти свій час на нудній парі, то у вас буде можливість зайнятися чимось справді корисним. І це ще не все. З детальним переліком ви зможете ознайомитися на флаєрах. — Сашко з Женею під бурхливі оплески починають роздавати листки. Навіть наша грізна викладачка починає їм аплодувати. 

— Вони добре постаралися. — Люсі має рацію. Хочеш виграти, то дай студентам те, що вони просять. — Не переживай, Марі. Ти у мене розумничка. Твоя кампанія буде в рази краща. — Я слабо в це вірила, але була щиро вдячна Люсі за підтримку. Вона єдина, хто був поруч. 

— Якщо у вас виникнуть додаткові питання, то не соромтеся й телефонуйте. Номер вказаний з іншої сторони. — Дівчата, які сидять спереду, починають радісно пищати. Моє іронічне покашлювання змушує їх замовкнути. Ще б пак! Такий шанс поговорити з самим Давиденком. Вони тільки про це й мріяли весь час. 

Я чекаю поки він підійде до мене та вручить цей бісів флаєр. Хочу спопелити його своїм поглядом через ці кляті ревнощі, що душать мене. 

— Марі, можна тебе на хвилину? Треба поговорити. — Після його слів Люсі швидко вистрибує з-за парти, аби я могла вийти. 

— Нам немає про що говорити. — Вириваю з його рук флаєр і бачу, що насправді тут вказаний не його номер, а — Жені. Втім, ці дівчатка, ще навіть про це не здогадуються. 

— Пара от-от розпочнеться, — вставляє своїх 5 копійок викладачка, поправляючи оправу окулярів. Як вона взагалі нас бачить через ці засмальцьовані скельця?!

— Я не заберу багато часу, Маріє Василівно. — Вона здається, махнувши в наш бік рукою. От зрадниця! Показує з себе тут принципову та сувору мимру весь час, а раптом розтанула від його байок. 

— Йди вже. — Я підводжуся й лише після цього він починає спускатися до виходу. Женя в той час детальніше розповідає про інші пункти. 

— Хіба ти ще не сказав все, що хотів, Олександре? — відповідаю сердито, сідаючи на лавку. Мою ногу нервово теліпає від стресу. Він кладе на неї долоню, щоб хоч трохи заспокоїти, але я скидаю її. 

— Вчора ти була більш покладиста, Марі. — Він нахиляється до мене, торкаючись подушечкою вказівного пальця мого підборіддя. 

— Ти все памʼятаєш? — То якого біса він ігнорує мої повідомлення?!