7 глава

*Марія

Я більше не знаю, що сказати. Це мала бути лише безневинна гра в теніс, а не вечір зізнань під дощем, яка ранить моє серце. 

— Поруч з тобою я відчуваю одну лише невпевненість та ненависть, Олександре. І більше нічого. — Мені хватає розуму більше не продовжувати цей діалог. Я прожогом біжу до сходів, де сидить Женя та Люсі. Вони обоє накриваються тренчем хлопця, що збоку виглядає навіть мило. Мені на мить здається, що я тут третя зайва, але міцні обійми подруги змушують ці дурні думки вилетіти з моєї голови. 

— Марі, — моє імʼя зависає в повітрі, мов дощова хмара над нами. Треба негайно вшиватися, бо цей безневинний дощик з кожним поривом вітру стає все холоднішим. 

— Ти потрібен йому, — шепочу я, кидаючи погляд на Женю. Він схвально киває і біжить до корту. Останнє, що я чую — чавкання його кросівок, які застрягають в багнюці. 

— З тобою все гаразд? — Люсі огортає моє лице своїми теплими долонями й починає витирати чорні сліди від туші. Мені важко зосередитися на її питанні, бо в моїй голові все ще звучать слова Вадима. Мені здається, що я божеволію, бо голос з кожною секундою стає все гучніший. 

— Самозакохана, вперта та нудна. Люсі, я справді така? — Найважче було змиритися з тим фактом, що Олександр знає мене все життя. Можливо, навіть краще, ніж мої власні батьки. Істина завжди лише одна, але якщо я вперто ігнорувала її всі ці роки, намагаючись бачити в собі лише хороше? Найбільше я боялася не того, що він ненавидить мене, а, що я справді така, як він мене описував Вадимові. 

— О Боже, як ти взагалі могла подумати про таке? — Вона бере мене за плечі та обережно веде сходами, які вкрай слизькі та небезпечні у цю пору. Я не бачу майже нічого крізь сльози й не чую нічого, окрім власного схлипування. Відчуваю лише теплу руку Люсі, яка не відпускає мене. 

Коли ми сідаємо у таксі, водійка мовчки дістає з бардачка серветки й змінює музику з веселої на заспокійливу. Це змушує мене плакати ще сильніше, бо її вчинок здається мені вкрай милим. 

— Ми мали обговорити план, — промовляє я, трохи заспокоївшись. 

— Можемо зробити це пізніше, — пропонує Люсі, поправляючи своє волосся. Від природи воно кучеряве, але вона щодня встає на декілька годин раніше аби випрямити його. Зараз на голові подруги неначе стався якийсь вибух спагеті. 

—  Ні, якби ми зробили все вчасно, то цього б не було. — Я картаю себе за бажання насолити Сашку, яке обернулося проти мене. Скільки ще часу мені доведеться збирати себе по шматках після цієї розмови? 

— Правда б вийшла на зовні рано чи пізно, — тихо зізнається Люсі, кусаючи нижню губу. Я дістаю з сумочки розчіску аби допомогти їй приборкати неслухняні пасма, але це не допомагає. — То який план? 

— Мені хотілося грати чесно, але з таким опонентом це просто не можливо. Я зроблю все можливе, аби його думки були зайняті не підготовкою до вечірки, а чимось іншим. — Мої очі знову спалахують, як тоді коли я просила у Вадима його поло. План здавався божевільним, але й водночас геніальним. 

— Чимось іншим? — Люсі прищурюється, бо знає мене краще, ніж я себе. — Марі, будь ласка, скажи, що ти не замислила нічого, за що мені доведеться вигрібати наслідки. — Її око починає нервово сіпатись. 

— Йому не сподобалося те, що я фліртувала з Вадимом. Та він просто бісився через кляту річ! — говорю я, сама не вірячи в цей абсурд. 

— Можливо, він боїться втратити друга? — висловлює свою теорію Люсі. Насправді я думаю, що вона має рацію, бо це єдине логічне пояснення його поведінці. 

— Саме тому я буду більше часу проводити з Вадимом. 

— Ти що? — Люсі мало не захлинається повітрям, таксі різко повертає праворуч, і її кучері скачуть, мов пружинки. — Марі, це жахлива ідея.

— Чому? — Якщо я буду далі мовчки готуватися до кампанії й планувати вечірку, то це не спрацює. Він зробить все на вищому рівні, якщо йому ніхто не перешкоджатиме. 

— Бо він закоханий у тебе! Не грайся з Вадимом. — Не було нічого більше, ніж звична симпатія. Гадаю, його теж цікавив лише секс зі мною, але він вирішив грати хитріше й не зізнаватися одразу. 

— Ти його переоцінюєш. — У відповідь Люсі голосно стогне, відкинувши голову назад. Це змушує водійку таксі посміхнутися. Я підводжу погляд і помічаю, що весь цей час вона дивилася у дзеркало і спостерігала за нами. 

— Вам теж здається моя ідея божевільною? — цікавлюся я, розглядаючи цю вродливу та впевнену жінку. Судячи з обручки на її пальці, то вона добре петрає в любовних справах. 

— З власного досвіду скажу, що не знаю жодного чоловіка, який би ревнував свого друга, лише ДО нього. — Я не встигаю відповісти, бо вона зупиняється біля мого дому. Витираю шибку і бачу, що негода вщухла. Над будинком Давиденків виднілася веселка, яка змусила кутики моїх вуст потягнутися вгору. 

— У будь-якому випадку ти можеш розраховувати на мене, Марі. — Люсі обіймає мене на останок і я виходжу з таксі. Холодний вітер загортає мене в обійми й з грудей виривається неприємний кашель. 

— Що не день, то новий сюрприз. Завтра гола прийдеш? — глузливим тоном заявляє матір, коли я зʼявляюся у мокрому одязі на порозі кухні. Вона помішує лопаткою гарбузову кашу від чого я скривляюся. Брат взагалі сидить в одноразовій масці, щоб не чути цього неприємного запаху. На його лиці зʼявляється співчутлива гримаса, коли він бачить мене такою. Марк бере кухонний рушник і починає витирати мої ноги. Мені стає гірко, бо єдиний чоловік, який турбується про мене — мій молодший брат і ще батько. 

— Я потрапила під дощ, — пояснюю я, смакуючи мамине печиво. Мене завжди дивувало її бажання цілими днями готувати їжу. 

— І бачу, що не одна. — Увага матері вмить зміщується з мене на сусідський дім, поруч з яким зупиняється автомобіль Давиденка. Він виходить зі спорткара, махає моїй матері, а потім весь мокрющий заходить у дім. — Що це все означає? 

— Лише те, що тобі пора вгамувати свою бурхливу фантазію. — Між обідом та уникненням чергового допиту матері я вкотре обираю другий варіант. Мабуть, моя струнка фігура це таки її заслуга, оскільки рідна матір доводить мене до такого стану, що я вічно зі швидкістю світла вилітаю з кухні, залишившись голодною.