Чекання та новини

Минав час, і Даня повністю став власником фірми свого батька, керуючи бізнесом із великою відданістю. Кіра тим часом займалася творчістю: вона малювала картини, ліпила скульптури та насолоджувалася прогулянками в лісі неподалік від їхнього дому. Її життя наповнилося радісними моментами, хоча серце часом зупинялося від переживань за маму.

Одного дня, коли у Дані був вихідний, вони вирішили відвідати Саманту. Але жінка відмовилася від їхнього візиту, сказавши, що вирушила в санаторій для профілактики. Проте насправді вона разом зі своєю сестрою Анабель боролася з жахливою хворобою, про що Кіра не підозрювала.

Час йшов, і тижні перетворювалися на місяці. Кіра та Даня почали готуватися до народження дитини. Вони вирішили купити коляску білого кольору та кілька комплектів одягу для малюка, незважаючи на те, що ще не знали, чи буде це дівчинка, чи хлопчик. Дім поступово заповнювався дитячими іграшками, речами та хвилюванням, яке витало в повітрі.

Настав той день, коли вони дізнаються, хто в них — дівчинка чи хлопчик. Даня не зміг залишити Кіру в такий особливий день саму, тому вирішив супроводжувати її до лікарні. Ось вона — та сама мить, коли серце калатало в грудях, руки тряслися від хвилювання, а щастя переповнювало їх обох. Лікар увійшов до кабінету і сповістив неймовірну новину:

— Я вітаю вас! У вас буде донечка!

Кіра та Даня від радості розплакалися. Вони обійнялися, відчуваючи, що це тільки початок їхнього щастя. Емоції переповнювали їх, і вони обіцяли одне одному зробити все можливе для щасливого майбутнього їхньої сім’ї.

Після візиту до лікарні вони вирушили купувати речі спеціально для дівчинки. З кожним новим придбанням їхнє щастя зростало, а разом з тим — і хвилювання.

Увечері, повернувшись додому, Кіра вирішила зателефонувати мамі, щоб поділитися неймовірною новиною. Але Саманта не підняла трубку. Дівчина, не втрачаючи надії, написала повідомлення, але навіть через годину його ніхто не прочитав. Поступово непокоєння почало заповнювати її серце.

Даня, який тільки-но відправився на роботу через термінову справу, залишив Кіру наодинці з її думками. Вона дзвонила мамі кожні п’ять хвилин, але ніхто не відповідав. Тривога зростала.

Нарешті, коли Кіра вже була на межі відчаю, пролунував довгоочікуваний дзвінок.