Розділ 36

- На кого? - поцікавився я на свій страх і ризик. 

- Камелія Кондратенко. Номер зареєстрований на цю дівчину. - здається, в цей же момент я забув що таке повітря.

Я почав важко дихати через ніс і видихати ротом. Стоп, Максим, мало в світі є Каміл?Так, ймовірність що імя і прізвище таке ж є малою. Та все ж.

- Можеш надіслати цей номер?

- Так. Без проблем. Але спочатку ти висилаєш решту грошей.

- Добре.

Я скинув виклик і зайшов у свій банк у телефоні. Перекнув кошти котрі мав цьому айтішнику і мені прийшов номер телефон. Я натиснув на нього япочув що позаду мене Каміла витягла свій телефон.

- Макс, я ж тут. Навіщо дзвонити?- дивовано спитала вона вбиваючи останню мою надію.

Я повернувся до неї обличчям.

- Ти...ти дзвонила моїй матері?

Дівчина одразу ж змінилася в обличчі. Вона опустила погляд у Землю і мовчала.

- Каміла, прошу дай мені відповідь на запитання. Не мовчи.

І хоча частинка мене розуміла чому вона мовчить, але частина все ще вірила, що це можна якось адекватно пояснити. 

- Каміла!- вигукнув я і наблизився до неї стаючи впритул. - Скажи що це не правда. Ти ж казала мені. Обіцяла що нічого не приховаєш. То скажи що це не правда і якась помилка!

Здається. я зірвався на крик. Чорт. Я повірив їй. Я вдруге повірив дівчині а вона мене поранила. І знову. Знову це була прихована таємниця. Знову зрада.

- Макс, я...я не знала як мені тобі це сказати. Пробач.

Вона схопилася за мою руку але я різко її вишарпнув. Чорт, я ж її вчив тому, що я вмію. Я її захищав, та я підсвідомо робив для неї все. З самого початку. А вона...не знала як сказати.

- Каміла, це...- я почав хитати головою.

Перевів погляд на дівчину очі котрої були повні сліз. Чорт, і це мене ще більше розізлило.

- Що?Що ти їй такого могла сказати? Якщо не знала як сказати тоді скажи зараз! Що ти їй сказала?

Дівчина почала схлипувати а я ледь стримував всю свою розчарованість і лють у собі, щоб зараз не нашкодити їй.

- Я...я дзвонила Георгію. Денис, в нього температура піднялася до 38. Я сама вдома була, я не знала що робити. Вдома не було ліків. Я запанікувала Мама телефон вдома забула. А твій батько не піднімав трубки. Я подумала що можливо Настя знає де він. Я не хотіла. Макс. я... Я не хотіла щоб все закінчилося так. Георгій казав, що вона все знає і вони вже готують документи про розлучення. - Каміла почала ще більше ревіти.

- Але ж якщо батько розказав їй про іншу сімю, чому? Вона б не розхвилювалася так. Договорюй Каміла.

- Вона спитала хто такий Денис. Я думала що Георгій сказав що у нього є іще один син...

-Що?- викрикнув я.

Каміла підняла на мене свій погляд.

-Ти...ти не знав?- спитала вона.

Я важко вдихнув і видихнув. Як? Як це взагалі так може статися.

- Макс, я не знала. Я не хотіла.- повторила Каміла хитаючи головою.

Я присів і закрив свої вуха руками. Занадто багато. Надто. Забагато сенсацій і зрад на один вечір. Я не міг в голові вкласти, що Каміла зрадила мене після всього а тут ще й батько. Денис...Як я не зрозумів одразу?Чому не побачив схожості? Чому? Напевно, було б набагато легше не розкривати ці всі секрети. Я заплющив свої очі. За що?

Я розплющив очі і піднявся. Каміла стояла і ревіла а я не міг все це перефразувати.

- Я повірив тобі. Впустив тебе у своє життя. Я...Каміла. Я розповів тобі про Лію. Розповів все як є. Душу відкрив. Та що там. Ти на цвинтар до матері зі мною сьогодні їздила! Ти...ти знала все. І коли я спитав тебе про секрети сказала, що нічого немає. Каміла, ти ж могла мені все розказати. Я б не розлютився...

- Але ж зараз злий.- сказала вона.

- Я злий не через те, що ти подзвонила матері. Гаразд, це прокол батька, що він не розказав їй про  іще одиного рідного сина. Хай буде, це була важка ситуація. І вимушена. Але...ти приховала від мене це. Я дізнався про цей дзвінок не від тебе. Не від дівчини котрій довірився, заради котрої був згоден змінитися. Я дізнався про це від сторонньої людини. Каміла...я хотів довіряти тобі. І робив це. Тільки, схоже дарма...

- Макс, прошу тебе, пробач. - сказала вона. Я хотів похитати заперечливо головою як відчув якусь тканину. Востаннє, що побачив перш ніж заплющити очі, це нажахану Камілу котра почала задкувати назад. Але я вже нічого не бачив. Зовсім нічого. Абсолютно. Я поринув у сон. І можливо був би радий такій відключці, але...

Катя

Я була горда за брата і його роботу. Але, одразу ж після привітання Дмитра він кудись подівся. Я подумала, що він пішов з батьком кудись адже його ніде не було видно. Десь за годину батько повернувся до нашого столика.

- О, а Макс де?- спитала я.

- Не знаю. А його тут немає?- здивувався він і я напружилася.

- Ні. Після того як ти пішов він зник кудись.

- А Каміла де?- спитав батько оглядаючись.

- Вона до Максима пішла. Схоже вони двоє пропали.- сказала Лідія.

Батько важко видихнув.

-Зникати неочікувано, це стиль Макса. Але щоб Каміла з ним... - сказав батько хитаючи головою.

За останній дні я бачила що Макс і Каміла вже далеко не друзі, і не брат і сестра. Вони стали... ближчими. Можливо, вирішили побути наодинці і поїхали кудись. Але все ж я набрала Макса, але почула голос оператора.

- Ну що ж, якщо Макс уже поїхав то ми також  підемо?- сказав Денис котрий стояв весь час біля мене.

- Так, поїхали. Конкрат підписано. Добре, що Максим хоча б на презентацію зявився.- відповів батько.

- Ти надто категоричий до нього. Краще б порадів за сина. Він тобі он яку угоду вигриз. - сказала Лідія.

Батько нічого не відповів, а вже за годину ми були вдома.  Але Макса уже не було.

- Може вони уже в універ поїхали. - сказав батько заспокоюючи мене.

Я кивнула головою у знак згоди. Ми піднялися до своїх кімнат. Прочитавши книгу, я пішла спати.

Вранці я прокинулася від того що хтось мене штовхав у спину. Розплющивши очі побачила Дениса.