Розділ 31

Ми приїхали до офісу і вийшли з машини. Я не міг не помітити мотоцикл знайомого дурника на стоянці. Схоже, не тільки я. Каміла миттю опинилася біля мене і міцно схопила мене за руку. Насправді, чомусь мені це навіть подобалося. Вона довіряє мені, і це викликає в мені відповідальність. Як сказав колись хтось у маленькому принці :"Ми відповідаємо за тих, кого приручаємо". Батько зайшов у офіс а ми за ним. На першому поверсі була рецепція, рудоволоса дівчина за столиком привітно посміхнулася. І хоча після Лії я і не довіряю таким, та все ж здається стадія ненависті до всіх рудоволосих в мене уже пройшла. Всього тут 10 поверхів. І востаннє я був тут саме перед смертю матері. Вперше і востаннє. А сьогодні знову підіймаюся тим же ліфтом.

-Зараз у нас нарада. Максиміліан, попрошу тебе не ляпнути чогось зайвого. - і дійсно, батько зовсім вже не той що був минулої ночі.

Я б міг подумати, що його постать вчора на кухні це марення. Якби не те пиво. Скоріше за все, він просто від стресу щось поплутав. 

-Я не собачка, щоб виконувати накази.-відповів я батьку.

Він подивився на мене боком але двері ліфту розсунулися і ми вийшли. Так, як я тут нічого не знав то кудись відходити не ризикував. Не вистачало ще заблукати. Хоча...це не безлюдний острів. Якось та й би вибрався. Ми йшли довгим коридором і нарешті повернули в якісь двері. Тут був великий стіл і судячи з усього це і була конференц-зала. Всі митю встали коли батько знайшов. Мені ж  в очі впав Ігор, котрий посміхався єхидною посмішкою. Нігті Каміли ще сильніше вїлися у мою шкіру. Я легко провів великим пальцем по її долоні, щоб хватка дівчини послабилася. І це спрацювало. Біля Ігора було одне вільне крісло а навпроти два. Батько вже підійшов до свого, по центрі я ж підійшов до тих де було два але батько поглядом дав чітко зрозуміти, що сидіти я буду біля свого... друга. Хоча зараз, згадавши його розмальоване після гонки обличчя мені захотілося повторити. Цей мейк йому точно більше личив ніж ця красива і без подряпин пика. Я відпустив руку Каміли і обійшов батькове крісло. Коли хотів сідати Ігор піднявся і простягнув свою руку. Ха. Я довго дивився на неї але все ж потиснув. Правда, трішки піднадав сили. Бачити ,як щелепи Ігоря стискаються і як він відважно стискає зуби щоб не закричати було ще те приємне видовище.

- Ви ж знайомі.- перервав наше рукостискання батько.

Я відпустив руку цього мудака і про себе посміхнувся від того як Ігор сідаючи почав розминати пальцями. 

- Ми ж від вчора не бачилися. -знизив я плечима.

Схоже, батько це сприйняв як натяк бо його на хвилину розлючений погляд ковзнув на мене.

- Отже давайте починати. Причину нарад ви знаєте, ми розглядаємо наш новий проект. Але перед тим, як Діма проведе презентацію, я хочу вас попередити про  поповнення у нашій компанії. А саме про нових акціонерів. Це Максим та дві мої доньки.

- Ти віддав частину своїх акцій дітям? -спитав надто різко Кирилевський старший.

- Вам щось не подобається в рішенні батька?  -випередив я батька що йому, здається, не сподобалося.

- Ні, просто віддати частину акцій людям котрі тут навіть не були ніколи це ризиковано.

- Можеш не переживати,- озвався батько - цей тиждень, Максиміліан буде тут. Він вже на 4 курсі університету, і судячи по його показниках він вчиться нічим не гірше за твого Ігоря. Тому думаю що йому час входити у справи фірми.

Ха, коли батько встиг промуніторити  моє навчання? І невже він взагалі ним цікавиться? 

Батько почав ще щось теревенити, потім вийшов якийсь інший чоловічок і тоже почав руками махати. Все було надто скучно. Наші погляди з Камілою перетнулися і я посміхнувся їй. Вона відповіла мені тим же але коли її погляд ковзанів на дурника біля мене і посмішка впала, я також повернув свою голову. Цей мудило шкірить зуби, і я не втримався і нахилився до нього.

- Іще раз так посміхнешся, завтра не буде чим. - сказав я і він ледь повернув до мене голову.

- Не зарано погрожувати? 

- Запізно. Не смій більше навіть глянути на  Камілу.

- А то?- спитав він наче з виклком.

Я не втримався і наче випадково заїхав ліктем у його живіт. Правда, моя випадковість була настільки сильна що він зігнувся. 

- А то буде гірше.- сказав я.

- Максиміліан, ти хотів щось сказати на рахунок проекту? - спитав Кирилевський старший котрий схоже помітив наші любязності. 

Я швидко глянув на презентацію. Батько дивився на мене похмуро і не скажу, що злість тут не була присутня.

- Я звичайно ж не такий досвідчений як ви, Дмитро. - почав я здалеку. Треба ж щось придумати. -Але, мені здається що ваші проекти надто похмурі. Як і самі реклами. Продукцію купляють і застосовують переважно підлітки, студенти, правильно?

-Так. - відповів він.

- А молоде покоління, як одного разу назвав підлітків батько, вони не звертають увагу на щось одноманітне. Потрібно щось яскравіше ніж ці прості стандартні кольори. Зробити щось ексклюзивне, цікаве. Те, чого ніколи не було і щоб це запамяталося. Це особисто моя думка. Я звичайно ж не спеціаліст, вам видніше та все ж думаю сюди потрібно додати фарб.

- От і покажеш всім завтра приклад. - сказав батько дивлячись на мене з цікавістю. - Дмитро, ти молодець. Презентація як завжди чудова. Але поки що ми не затверджуєм її. Хай завтра Максиміліан презентує нам свою думку. І ми виберемо кращу. Нараду закінчено.

Всі встали і вийшли.

-Тобто завтра? Я не збирався тут кожного дня стовбичити. - обурився я.

- Цілий тиждень ти будеш тут стовбичити. Тому не сперечайся. Це марно. В неділю має відбутися показ нашої роботи. Так що тобі до завтра є що робити, Максиміліан. І наступного разу думай ніж при всіх руками махати.

Все ж  батько бачив, хоча...чомусь я не здивований. Після цієї наради, батько вирішив що нам скучно живеться, а тому ми почали мандрувати всіма відділами і поверхами. Здається, пройшла ціла вічність перш ніж ми нарешті повернулися у його кабінет.  Все ж бути головою не так легко.