Розділ 30

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або 

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

Ми приїхали до будинку і я не міг не помітити машини батька під сходами.Він навіть не загнав її у гараж як робить це зазвичай. Каміла прослідкувала за моїм поглядом.

-В тебе будуть проблеми через мене?-спитала вона тихо.

-Не говори дурниць.Ніяких проблем. Ну можливо батько трохи покричить та й усе.Як зазвичай. І з ним й так було дуже нудно.

Вона кивнула головою а тоді ми вийшли з авто.Я почекав доки Каміла обійшла авто і стояла біля мене.Вона міцно схопилася за моб рукую. Я ж зараз був готовий засунути руки Ігоря...і самого його в найбільше пекло світу.Дівина, котра декілька годин тому спустилася з своєї кімнати і та октра зараз стояла біля мене-це дві різні людини. Каміла подавлена, розтрощена. І краще б вона розчарувалася в мені. Аніж в цьому тупому, безмозглому...Ігореві. Ми зайшли в будинок і побачили батька котрий сидів у вітальні навіть не переодягнувшись. Катя і Ліда ж сиділи біля них.

-Я радий, Максиміліан що ти принаймні написав мені.-почув я нотки роздратування в його голосі але він повернувся обличчям до нас і замовк.

-Каміла.Доню.Що...що сталося?-спитала Лідія піднявшись.

-Ми з тобою ще поговоримо.-сказав мені батько дивлючись на  цю всю сцену.

-Каміла...-знову сказала Лідія котра вже стояла біля нас.

І по логіці донька мала б зараз заритися в плече мами але вона і досі міцно тримала мою руку. А потім її плечі здригнулися і вона обійняла...мене. Ну, я звичайно ж не проти.

-Макс, відведи мене в кімнату.Будь ласка.-сказала вона тихо.

Я у знак згоди рушив разом із нею нагору. В кімнаті Каміла лягла на ліжко.

-Можливо тобі принести щось?-спитав я.

Вона заперечливо похитала головою.

-Дякую тобі.-сказала вона.

-В разі чогось клич, або...просто напиши.

Вона кивнула головою у знак згоди

Я пішов до виходу і востаннє глянувши на дівчину закрив двері.А там здригнувся бо прямо перед дверима стояла вся решта сімейки.

-Максим, що сталося?-спитала Лідія.

Я важко видихнув.

-Якщо ваша дочка захоче, то сама думаю що розповість.-сказав я.

-Так, але ж я хвилююся за неї.

-Просто не тисніть на неї.-сказав я а тоді пішов у свою кімнату.Там зняв цей довбаний піджак і сів на ліжко. 

Заспокоїти свої емоції було на межі неможливого. Тому замість того щоб лягти спати я спустився на низ на кухню і витяг з холодильниак пиво котре було рідкістю та все ж присутнє сьогодні. 

-Пити, не найкращий варіант Максиміліан.-почув я голос позаду від чого здригнувся.

Повернувся назад і побачив батька.

-Ти чому не спиш?-спитав він.

Якийсь дивний.Надто спокійно батько зараз говорить зі мною.І без жодного натяку на сварку

-А тобі дійсно цікаво?-спитав я .

-Так, ти ж мій син.

Його слова викликали в мене посмішку.Я глянув знову на постать перед собою.Він запитально вигнув брови.

-Син.-повторив я.- Дивно, але  чомусь  ти ніколи так не вважав.Признайся ж.Ти мене ненавидиш.І так було завжди. Я звик.-сказав я знизивши плечима.

-Повір, я б ніколи не хотів щоб мій син вважав що я його ненавиджу.

-Але так є. Тому, нам напевно потрібно закінчити цю розмову.Доки ми знову не почали сварку.Всі сплять.-сказав я і вже рушив як батько зупинив мене.

-Ти ж знаєш через кого з Камілою щось сталося.-сказав він.-Я знаю, хоча ти і спочатку був проти Ліди і Каміли, зараз ви дружите.Інакше б ти не поїхав. 

-На що ти натякаєш?-спитав я повертаючись щоб бачити батька.

-Ти помстишся, тож давай це зроблю я, щоб потім не було в тебе проблем.

Я здивовано підняв брови.

-Якщо ж я скажу хто це, ти не повіриш.

-А ти спробуй.

-Ігор. Твій зразковий Кирилевський менший. Якщо захочеш, спитаєш саму Камілу.-сказав я.

Я все ж пішов на верх але зупинився біля сходів.Почув звук, що означав про відкриття холодильника.Не тільки мені не спиться. Я піднявся на верх і зупинився біля дверей Каміли. Легко відкрив їх і побачив що дівчина вже спить.Я тихо зайшов і укрив її ковдрою. Потім повернувся в свою кімнату де відкрив нашу з хлопцями групу.

***

Я вже стояв у цьому костюмі.Знову. Перед дзеркалом після чого спусився на низ.Там уже був батько.

-Катя і Каміла зараз спустяться і ми їдемо.-сказав він.

І в голосі не було жодного натяку на вчорашню розмову.Батько знову такий же холодний.Я почув стук підборів і Катя зявилася внизу.

-Де Каміла?-спитав я її.

-Вона сказала що не хоче їхати. 

-Як не хоче?А ти питалася чому?-поцікавився батько
-Вона сказала що не хоче. Що прихворіла напевно.Вона не хоче зі мною розмовляти.

-Каміла дивна.Зранку нічого не їла, з кімнати від вчора не виходила більше.-сказала Ліда котра на кухні мила посуд.-З нею явно щось не те.Але вона не пускає нікого.

Я важко видихнув.

-Їдьте двоє, я з Камілою потім приїду.-сказав я.

-Е ні. Ми почекаємо.-сказав батько крокуючи до вітальні.

-Ти не вмовиш її.-скаала Катя.

Я ж пішов по сходах і в кімнату дівчини.Відкрив двері, вона лежала спиною до входу. 

-Я не хочу говорити.Вийдіть будь ласка.-сказала вона

Але я впертий.Тому покрокував до її ліжка обійшовши його.

-А я не хочу.  Ти маєш їхати з нами у офіс.-сказав я дивлячись на її заплакані очі.

-Я не хочу.

-Чому?Бо там твій Ігор буде?-спитав я. У відповідь мовчання.

-Каміла, так не піде. Давай вставай і поїхали.

Вона не ворохнулася.

-Окей, тоді я тоже не їде.-сказав я і сів на край її ліжка.

Пройшло напевно з пять хвилин.

-Макс, ти серйозно?

-Повністю.

-Чому ти такий вперти?Я просто хочу лишитися дома.