Розділ 29

Як я і очікував все було надто скучно.Всі ці натягнутті посмішки, вдавана любов хоча думаю якби потрібно було проявити реальні емоції то без бійки не обійшлося б. А ще й цей Ігор котрий тут.Бісить. Я взяв у офіціанта з тацею стакан віски і перехилив.Ну а що, нині можу собі дозволити.Батько вже щебече з якимось...Юркевичем а я ж переборов в собі злість коли його син підійшов до мене. Вже годину я вдаю зразкового сина і сказати чесно, це важко.Каміла цілий вечір десь із Ігорем що мене напрягає і ощасливлює одночасно.З однієї сторони я переживаю щоб цей бовдур нічого їй не зробив, а з іншої вона не говорить мені про такі речі як адекватність.

Я повернувся до батька від котрого якраз відійшов цей Юркевич.

-Я можу вже їхати додому?-спитав я його.

Але від різкого погляду в мою сторону зрозумів що відповідь не ствердна. До нас підійов чортовий Кирилевський старший.І добре що без свого синулі котрий зараз щось весело розповідав Камілі.

-Боднаренки, радий вас бачити.Попри інцедент котрий виник між Ігорем та Максиміліаном.-ненавиджу коли мене так називають.Тому я ледь стримався щоб не закотити очі.

-Думалю, це була одноразова сутичка.-сказав батько.

-Так, сподіваюся. В нас завтра зустріч партнерів.Чув, що Максиміліан також буде присутнім, мені варто брати Ігоря?

-Впевнений  що молодь запропонує щось оригінальне і цікаве.

-Так.Точно.

До гурту цих стариків приєднався і мер міста.Хоча він і не відноситься до партнерів та все ж особлива людина.

-Максим,-ну хоча б хтось не звертається цим бридким Максиміліан-Ви з Яною спілкуєтеся?

Дійсно, ми вже перейшли до етапу сватання.

-Так ми спілкуємося.І з нас вийшли чудові друзі.-почув голос збоку.

Я повернув голову і побачив Яну в чорному платті.

-Макс, думаю моя сукня чудово підійшла б до твого костюма.-сказала вона.

В залі заграла повільна музика тому це була єдина моя можливість вибратися від цих людей.Я простягнув їй руку запрошуючи на танецю дівчину.Вона прийняла її і ми відійшли.

-Дякую.-прошепотів я їй.

-Я вже зрозуміла що такі вечори це не для тебе.Тебе точно не цікавлять всі люди в цій кімнаті.Тому подумала що варто тебе рятувати.Ще станеш таким же занудним.-сказала вона а я посміхнувся.

Ми кружляли в повільному танці а коли саме ця пісня закінчилася то відішли один від одного і граційно поклонившись відійшли а тоді пішли пройтися між столиками.Я побачив Лідію з Денисом і Катею тому вирішив підійти до них.

-Нічого собі, батько тебе ще не загарбав в свою компанію.-сказала Катя посміхаючись.

Я відповів тим же.

-Мене врятували.

-О,Яна привіт.-сказала Катя і вони привіталися обіймами.

Я вловив на собі погляд Денис і запитально зігнув брову.Він подивився на Лідію котра зараз дивилася за нами двома.

-Денис, не хочеш зі мною прогулятися?-спитав я його і получивши ствердну відповідь сказав Лідії.

-Обіцяю повернути його в цільності і сохранності.-сказав посміхнувшись.

Вона кивнула з дивною посмішкою і я відійшов від цієї дівчачої компанії.

-Ну?Як справи з твоєю дамою серця?-поцікавився я.

-Тобто?- я прослідкував за його поглядом і побачив недалеко дівчинку.
В ошатній пишній білій сукні котра переливалася з синім.Ця мадама була...красивою.

-Тільки не кажи що це не вона.-сказав я.

Денис опустив погляд.

-Так.Ану зберися.Зараз підходиш до неї і запрошуєш на танець.

-Як?Я не можу.А якщо вона відмовиться.

-Денис.-я присів біля нього.-Ніколи не бійся підійти до дівчини.І ніколи не сумнівайся в собі.Це не допоможе.А дівчатам подобаються впевненні і стійкі хлопці.Зрозумів?

Він кивнув головою після чого я підвівся.

-То ти ідеш до неї чи повернемося назад до жіночї компанії.

-Ні.

Він відпустив мою руку і я бачив як він підійшов до тієї дівчинки а вже за секунду вони займалися чимось схожим до танцю.Я повернувся назад до сестри.

-А де...-спитала вона але я вказав рукою на малят котрі були неподалік.

-Тааак. Я чогось не знаю?-спитала сестра.

-Не знаю.-знизив я плечима. 

А невдовзі батько сказав що я змушений піти із ним.Ми поїхали в якесь кляте казино. Не думав що вони такою фігнею займаються. Хоча...віски, елітні сигарети, мені це вже подобається.І відсутність Ігоря була ще краща.

Але тільки пройшло пів години як телефон у кишені мого піджака задзвонив.Я піднявся.Хвала Богу що від алокоголю мене ще не розхитало.Хоча я напевно у присутності батька і не міг би напитися. Я вийшов у коридор і підняв дзвінок від Каміли.

-М...а...к...с.-схлипувала вона від чого я вже напружився і почав спускатися вниз.

-Каміла, що сталося?

-Будь ласка, нічого не питайся.Просто забери мене звідси.По скоріше.-схлипуючи сказала вона.

-Ти де?

-Я не знаю..-знову я почув як вона починає плакати.

-Так, заспокойся.Я зараз тебе заберу.Роззирнися.Що ти бачиш?

-Бар. Кафе-бар Альмонс.

-Там біля нього має бути фонтан.Бачиш?-спитав я уже збігши вниз.

-Так.-скахала вона.

-Іди туди.Сядь на лавку.Я уже їду.

-А він мене не побачить?-схлипуючи спитала вона.

-Каміла, я не знаю про кого ти, але іди туди.Не бійся.Там завжди є люди.

Почувши її добре я відключився і написав батьку повідомлення що я поїхав.Його мемуари буду потому слухати.Зараз мене цікавить тільки Каміла. І хто ж її так засмутив....я вже відкрив дверцята машини і пазл склався. Ігор.Його ж не було тут.А вона цілий вечір була з ним. І хоча мені не можна було сідати за кермо після випитого алкоголю, я проігнорував це правило.І не на таку пяну голову їздив.Зараз єдине що має значення-це опинитися біля Каміли.Заспокоїти її, і... навіть не знаю що.Мені просто важливо знати що вона в безпеці і щаслива.

Так скоро я містом ще не гнав.На моцику, можливо а от на машині було ризиковано.Але все ж я вже за пять хвилин був біля фонтану.Поглядом знайшовши Камілені білі кучері я підійшов до неї.Торкнувся плеча від чого вона здригнулася.