Розділ 24

Макс

Ця Аріна...вона з'явилася ні звідки. Хоча визнаю, що я навіть не спробував її відштовхнути. Ну ось такий я, поганий хлопчик. Але коли побачив, що якийсь блондин розмовляє з Камілою, а потім як вона потягнулася до нього і вони поцілувалися...можливо це не правильно але я готовий був просто зараз заїхати цьому челу в пику. Хоча...так. Я надто сильно переймаюся через Камілу. Коли вона подивилася на мене, то чомусь я подумав що вона робить це тільки мені на зло, хоча в неї напевно немає на це причини. Я вже відвів погляд від неї як пролунав постріл котрий був знаком насупного заїзду в якому я беру участь. Тому я все ж відхилився від Аріни котра посміхнулася мені і сказала

-Я сумувала за тобою. А зараз їдь на гонку. Мій переможцю.-сказала вона і востаннє поцілувала а тоді пішла.

Я посміхнувся. Аріна завжди така впевнена...Так, я достатньо добре знаю її. Хоча крім території  гонки ми і не спілкуємося.Перевів погляд до Каміли. Схоже її партнер вже також відсторонився бо вона дивилася кудись з посмішкою а тоді торкнулася пальцями до губ. Схоже, мій погляд був надто помітним бо вона повернула до мене голову і ще ширше посміхнулася. Схоже, я мав рацію коли думав що вона цілувалася з цим челом тільки щоб мене побісити.Як вона думала. А от я абсолютно спокійний. Принаймні хочу бути таким

Коли приїхав до лінії старту то мої очі розширилися вдвічі як я глянув на суперника. Це був той самий блондин. Та ще й без шолому.

-Максим Боднаренко якщо не помиляюся.-сказав він з посмішкою.

-Не помиляєшся. А ти?

-Ох.Який я некультурний. Ігор Кирилевський.Напевно що тобі знайома фамілія мого батька.

-Олександр Кирилевський. Якщо не помиляюся то напевно партнер мого батечки.

-Не помиляєшся. Я бачив тебе на їхньому з Лідією весіллі. Цікаво, твій батько знає про твоє...захоплення. 

-Думаю що настільки ж як і твій.-сказав я йому.

Востаннє такого партнера я бачив на гонці як свого супротивника рік тому. І скінчилося все не дуже по хорошому. Тому як би зараз Ігор не старався розпочати розмову я все ж пам'ятав ким він є. А ще декілька хвилин тому він цілував мою зведену сестру. Що викликає ще більшу підозру.

-Ти їдеш без шолому. Як же правила безпеки?-спитав я.

-А хіба на цих вуличних перегонах існують правила?

-Ні.

-Тоді я не змушений їздити у шоломі. Він псує мою зачіску.

Перед нами зявилася дівчина з прапорцями. І...почалася гонка. Цей Ігор до біса нарушував елементарні правила. Він їхав нечесно. То підрізав мене, один раз доречі ледь це не вдалося. То він сповільнював швидкість а тоді різко доганяв і наче випадково стукався у зад мого мотоциклу. Коли ми перетнули фінішну пляму то я встав з мотоцикла і пішов до нього. Як же хочеться стерти до біса цю його посмішку.

-Це що в чорта було?Ти мій мотоцикл поцарапав і погнув!-сказав я йому з чітко чутним підвищенням у голосі.

-Не бісися, Максиміліан. Ти сам сказав-тут правил немає. Отже нічого мені не буде. І відійди від мене. А то Камілка напевно не бачить мене. 

Я підійшов іще на крок ближче до нього.

-Не смій. Чіпати.Камілу.-сказав я відокремлюючи кожне слово.

-А то що?Хто вона тобі, Боднаренко?Навіть не сестра. І до того ж вона сама мене поцілувала.Я її не змушував. Можливо ти бісишся тому що просто нікчемний і попри ваше спільне проживання вона не звертає на тебе увагу?-сказав він знову посміхаючись.

Я ж не стримався і заїхав у його пику кулаком. Він ледь не впав і схопився за мотоцикл. Тоді почав сміятися.

-Правда очі колить, Боднаренко?Ти ніхто їй. А хотів би бути більше, ніж простим хлопцем. Чи вона навіть на тебе уваги не звертає?

Я знову замахнувся і вкотре заїхав у його щелепу. Тільки тепер уже не зупинявся на світську бесіду. Не зрозумів у який момент дісталося і мені. Все ж нас хтось розтягнув.

-Визнай програш. Ти завжди будеш ніким!-сказало це розмальоване чучало навпроти мене.

-Я ніколи не програю! Запамятай це.-сказав я.

Мене потягли назад і я виплутався з цих рук.

-Та лишіть мене!-крикнув я Стасу і Владу котрі якраз і відтягли мене від цієї цікавої справи.

-Максим, заспокойся. Він прости пригнічений програшем.От і все. Наче тебе ніколи ніхто після програшу не хотів зачепити.-сказала Божена.

Я роззирнувся і побачив що Каміла зараз біля цього психа. Ну і нехай. Дура! Я дурень! Все ж я сів на свій мотоцикл і завів його.

-Макс ти куди?-спитав Віктор.

Я не відповів а розвернувся і помчав не ясно куди. Зараз у мені сотні емоцій. Злість на Камілу, на себе а найбільше ненавсть на цього Кириленка. Звідки він знає стільки   про мене і моє життя? Зараз я був понад усе розлючений на батька. Якби не ця його фамілія і конкуренти, цього Ігоря тут би точно не було. Я довго кружляв дорогами на шаленій швидкості. Все ж я доїхав до якогос обриву. З шаленою швидкість мчав до кінця і тільки в останню секунду різко розвернув руль і пригальмував. Камінці з краю покотилися вниз а я дивився на прірву під собою.

-Ти повністю здурів?-почув голос Віктора а тоді повернувся.

Він злізав з мотоцикла і ішов до мене.

-А якби ти злеті?Вже геть страх утратив?

-Що ти тут робиш?-спитав я його.-І чій моцик?

-Надто багато запитань. Моцик Боженки. А от на рахунок що я тут роблю то взагалі не мало б бути. Я твій друг.Якщо ти це раптом не забув. І знаючи тебе то поїхав за тобою. На якій швидкості ти гасав по місту?Завтра штраф прийже і тобі і мені.

-Я...не знаю.-я важко видихнув.

-Не знає він. Давай їдь звідти. Тільки обережно. Не вистачало ще щоб ти з цього обриву скотився. А мене за вбивство посадять. 

-Яке вбивство?

-Фіолетове. Ти скотишся а поліція наче подумає що це сталося просто випадково. Скажуть що я штовхнув. До того ж я перший свідок. Короче...давай газуй звідти. 

Я завів двигун і помалу підїхав до Віктора.

-Отак уже ліпше. То тепер ми поговоримо?

-Про що?Немає про що говорити.Абсолютно.

-Це ти так думаєш.Ти налетів на того блондина як на грушу для боксу.Ти завжди стриманий. Що тебе так розлютило?