Розділ 23

Каміла

Я прокинулася і поглянувши на телефон зрозуміла що вже обід. У голові і досі крутився той поцілунок з Максом. Схоже, я надто далека від ньогою. Від тієї ж Яни. І взагалі ,  навіщо я бовкнула що він мені подобається?Можливо саме це його відштовхнуло. Все ж я піднялася і вийшла з кімнати. Не буду ж я ховатися. Так, я зла на Макса але життя продовжується. Я ще йому покажу.

На кухні я побачила каву котра стояла біля чайника. Наливши воду ввімкнула його і задумано втупилася у темний екран телевізора. І що ж не так у мені? Випивши кави я зауважила що Макса у квартирі немає. Тому я повернулася назад до своєї кімнати і вже відкрила зошити з конспектами як мій телефон завібрував. Я обурено піднялася адже стояв він на зарядці а я була достатньо далеко від нього. На екрані висвітилося імя Артема.

-Алло. Слухай, я хотів за вчора перепросити. Так кинув тебе.-сказав він.

-Привіт.Та нічого, я з...Максом поїхала. А ти як вечір з Яною провів?

-Слухай, давай одразу ж все вияснимо. Ми з нею не цілувалися. І я всього на всього відвіз її додому. Ну і ще чаю випили...

-Тобі не потрібно перед мною виправдовуватися.-сказала я хоча моя совість вже озвалася. Він ні з ким не цілувався а я вже встигла зробити інше.

-Ми ж просто друзі. Тому навряд чи мене могла цікавити твоя ніч.-додала я.-Вибач, але просто я зараз не готова до стосунків.

І кому я брешу?Напевно якби на місці Артема був Макс то я б такого не сказала. І взагалі, треба забути про цього зрадника.

-Та я, якщо чесно зараз також сирий до стосунків. Можливо зустрінемося?Як друзі.

-А ти хіба не у коледжі?-здивувалася я.

-В мене уже закінчилися пари. Сьогодні тільки три перші були. Чи ти так мені відмовила?

-Ні. Думаю що я не проти пройтися. Де зустрінемося?

-Давай на вході у центральний парк. Через годин.

-Гаразд. Одже до зустрічі.

-Так, до зустрічі.

Я відклала телефон і подивилася на зошити. Ну так, я трошки під закинула навчання. Але я неодмінно з часом це виправлю. Я швидко пішла у ванну, потім у кімнаті одягла голубу майку котра фактично просвічувалася. На дворі достатньо жарко. Щоб через свою надто чутливу шкіру не згоріти я накинула на верх білу довгу сорочку. Одягла джинсові шорти, волосся заплела у високий хвіст. На виході схопила сонячні окуляри, ключі,гаманець і телефон. Замкнувши спустилася ліфтом, котрий хвала Богу вже полагодили. А то спусктися ледь не з небес на землю по схода якось не асті хотілося. Зловивши таксі я приїхала до парку. Де уже стояв Артем у чорній футболці.

-Ти самогубець?-спитала я щойно зрівнялася з ним.

-Так жарко.Я простояв пять хвилин а вже готовий у оболонку скочити.Тобто самогубець?

-Ну ти ж напевно знаєш що до темних кольорів сонце більше припікає. А взяв чорну футболку. От тобі і жарко.

Він похитав головою посміхнувшись.

-Цікаво, ти в усьому настільки досвідчена?

Ми вже повернулися і спустилися ступеньками на низ вже до самого парку.

-Мені сприйняти це як докір чи комплімент?

-Нехай буде комплімент. Морозиво будеш?

Я ствердно кивнула головою. Артем пішов до автомата недалеко від нас і повернувся з двома ріжками морозива. В мене було три кульки, ягідна, ванільна і лимонна. У Артема ж була шоколадна, і напевно що дві ванільні. 

Ми довго ходили парклом доки не подумали піти кудись в ресторан. І на око попав самий перший. Увійшовши я з полегшенням видихнула.

-Дивно що вже осінь, а на вулиці така жара. Тут так добре.-сказала я коли ми сіли за пустий столик. До нас підійшов офіціант.

Ми замовили лимонад а тоді по одній страві. У мене було ризотто з овочами а у Артема стейк з салатом . Потім ми вирішили залишитися тут іще посидіти. Ми почали говорити про медицину і тут ще зародився спір. Все ж я доказала свою правоту і Артем погоджуючись пілняв руки вгору.

-Ну все. Я здаюся. Тебе не перебороти. Так можна і до смерті спорити. Невже у стосунках ти така ж освідчена і...загалом маєш такий досвід як і у шкільних предметах.

Я посміхнулася і заперечливо похитала головою.

-Не знаю. Думаю що саме стосунки це і є та сама прогалина. Їх у мене ніколи не було. 

-Чому?Думаю за такою красоткою вони зграями ходять. Багато втрачають.-сказав він посміхнувшись.

-Ну не перебільшуй. Я звичайна зубрилка. Це зараз можливо я стала трошки інакше одягатися, поводитися а в минулому місці я була просто сірою мишкою. А зараз...просто нова сімя напевно,. нова фамілія, Макс котрого напевно всюди і всі знають. От я і трошки змінила. Правда плітки страшна штука.

-Це точно. Доречі, як щодо плітки про ваш поцілунок. Це правда?

Щоооо?Тільки вчора ми поцілувалися в темряві а вже всі про це знають. І як так вийшло?

-Каміла! Так правда що декілька днів назад ви поцілувалися?

-Та...тобто? Кілька днів назад?

-Ну біля маштини Макса. Чи у вас настільки багато поцілунків було...-примружився він.

-Ні. Ми не цілувалися. І взагалі...Макс не в моєму стилі він не є тим самим.

Господи, що я взвгалі мелю?З цим,не у моєму смаку я недавно цілувалася, сварилася і...та чому я знову про нього думаю?

-А хто в твоєму стилі?Бізнесмени чи...просто добрі люди?Яким ти уявляєш свого хлопця?

-Я хочу шаленого кохання. Такого, щоб від одного погляду я втрачала голову.Щоб він дивився лише на мене. Сперечався лише зі мною. Щоб для всіх був холодним. а для мене сонцем у холодні дні. Щоб він був...моїм. Нехай він буде навіть і не завжди любязним але знатиме межу своїм діям Щоб він був готовим для мене на все. А я ж віддам йому все своє життя. Всю себе. Знаєш, це напевно звучить надто казково. 

-Але  ж казки для того щоб вірити уних. І твоя обовязково настане.-сказав він.

Раптом на моє плече лягла рука і я аж сіпнулася. Повернулася і побачила Стаса.

-Привіт молодь. Можна до вас приєднатися?-спитав він.

Артем посунувся на дивані і Стас, через диван посунувся до мене. Незабаром я уже свердліла поглядом Максима котрий сидів навпроти. Хлопці розмовляли про щось. Моя ж вся увага була прикута до хлопця навпроти.