Розділ 22

Макс

-Каміла,це...неправильно.-сказав я відриваючись від неї.

Ні,цілуватися з нею було не гидко. Навіть приємно. Але...вона моя зведена сестра. І чорт,справа навіть не у цьому. Справа в тому що вона ще надто дитяча. Вірить у кохання,справжні щирі почуття. І нехай її рожеві мрії розіб'ю не я. Я не для неї. Одна дівчина у мене максимум на місяць. А бачити її наступні 11 місяців і відчувати провину...напевно я не такий. 

-Давай не думати що правильно, а що ні.-відповіла вона.-Зараз усе не неправильно. 

-Нам краще їхати додому.-сказав я і зіскочив з капоту авто.Так,я тікаю . Тікаю від щойно скоєного поцілунку. Котрого взагалі не мало бути.

Тоді відкрив двері і сів за кермо машини. Бачив що Каміла не зрозуміла мої дії. Здається,вона навіть розчарована. Але...так буде краще. Я не кохаю. Не покохаю. І не буду руйнувати її чудових думок стосовно кохання і всіх цих рожевих дівчачих сподівань. Вона ще з хвилину постояла а тоді все ж сіла на заднє сидіння.

-Якщо ти думаєш що краще мене відштовхнути,-сказала вона а я дивився на неї через дзеркало заднього бачення- Тоді в універ я також буду сама добиратися. І взагалі, нам краще обмежити наше бачення до мінімуму. Я не хочу більше тебе бачити.

-Гаразд. Думаю так буде краще. Я не хотів тебе образити. Просто,я...

-Ні. Не виправдовуйся. Якщо щось захочеш,то це вийде. Можливо я просто щось собі нафантазувача. Знаєш, деякі люди кажуть що кохання може розруйнувати дружбу. Це сталося. Тому не думаю що нам варто це обговорювати. До того ж нічого не було. Я просто сказал що ти мені симпатичний. Не розумію чому ми продовжуємо цю тему взагалі. Поїхали до квартири. Твоєї. Я спробую пошукати собі іншу. Ти хлопець, до того ж красивий. Не приведеш дівчину до квартири де зведена сестра живе. 

-Тобі не варто нікуди заїжджати. Не роздувай з мухи слона. І взагалі то,я вже дорослий  чоловік. Захочу зайнятися сексом з дівчиною, то готелі ніхто не відміняв. І не переживай,наше перетинання у квартирі обмежеться. 

Вона повернулася до вікна а я завів машину. Сказати що в машині висіла тиша це нічого не сказати. Здається я навіть чув як двигун гуде. По дорогах не було жодних машин через що я підвищив швидкість. Здається,Каміла не на жарт образилася. Хоча...мене не має це хвилювати. І правда, кохання може розруйнувати дружбу. І я перший розірвав той дружній зв'язок котрий тільки з'явився між нами. І сам винен в цьому. Всю дорогу я думав про наш поцілунок і слова котрі почув від Каміли. Коли ми приїхали додому то Каміла вийшла з машини перша. Я ж втомлено сперся до спинки машини. Бачив що дівчина зайшла до під'їзду. Я вийняв свій телефон. Пів на восьму годину. Все ж я вийшов з машини і зайшов у ліфті а потім і квартиру. Каміла вже була у своїй кімнаті як я зрозумів з тишини в будинку. Підійшов до її дверей і приклав вухо до щілини. Почув тихе сопіння і зрозумів що вона уже і заснула. Сам же зайшов у вітальню де була і кухня. Відкрив верхню шафку і дістав каву. Поставив чайник і заварив її. Тоді випив її і пішов збиратися до універу. Не хочу зараз знаходитися у чотирьох стінах. Тому я взяв свій рюкзак з кімнати і замкнув квартиру. А тоді пішки пішов до зупинки. Там сів на автобус,дивно чути що така людина як я їздить на автобусі,і приїхав до гаражів. Тут сиділи ясне діло старі дідусі. Я витяг свій брилок з ключами і покрокував до потрібного гаражу.

-Хлопчику,а допоможи мені. Я вже старий нічого не бачу. А гайка випала! -сказав якийсь дідо щойно я запхав ключі до замкової щілини.

Я залишив їх і покрокував до дідуся. Зігнувся під машиною і побачив невелику гайку. Потягнувся і піднявши її віддав дідусю.

-Ось. 

-Ой дякую тобі.Дай Боже тобі здоров'я. Яка зараз молодь пішла. Вчора попросив одного допомогти,я ж старий,вже не та скорість а машину поремонтувати треба. То він мене ще й обматюкав. 

-Давайте я вам допоможу.-раптом запропонував я.

-Ой,а як же школа чи куди ти там ходиш? 

-Та...нині щось не тягне мене до універу. А краще ніж на парті провалююся вам допоможу.

-Ох...ну добре. Але потім ти все то вивчиш що нині було. Аби моя совість була чистою.-сказав дід.

Я кивнув головою погоджуючись.

-Але твоя футболка,вона ж забрудниться. О...я тобі зараз свого внука футболку принесу стару. Почекай. Я в третій квартиру живу. Скоро збігаю. Точніше доскачу. Тільки щоб ти гараж не кидав. Тут  хоча можливо все і бідно,зате для мене дорого.

-Добре. Я і свій тут маю. Не переймайтеся,я на вас дочекаюся.-сказав я.

Дідо пішов а я посміхнувся сам до себе. Звичайно ж я не майстер але вже чимось допоможу. До того ж це краще ніж на парах спати. Так хоча б справою займуся.Я покрокував до свого гаража і відкрив його. Трохи провітритися йому не завадить. Телефон у моїй кишені завібрував і я вийняв його. А дзвонив Віктор.

-Тобто ти сьогодні не приїдеш до універу.-сказав він радже стверджувально ніж запитально.

-Ні. 

-Тоді добре. А завтра будеш?

-Можливо буду. Ще не знаю. А ти в універі?

-Угу. Доречі,я так розумію ви всю ніч з Камілою разом були...

  Дідусь прийшов з коричневою футболкою. Я зняв свою буду і одягнув її. Потім мені простягли костюм. Тому я одягнув його і почав виконувати вказівки дідуся. 

Через декілька годин я справився і отримавши велику подяку, а також пиріжки з вишнями я сів на свій моцик і поїхав до універу з якого якраз виходили всі

-Максімка, прогулюєш. Аяяй.-сказав Стас простягнувши руку котру я потиснув.

-Ви зараз куди?-спитав я.

-Ух,ти свого лева витяг. А Каміла? Уже не возитимеш її до універу?-спитав Влад.

І чому вони згадують про неї?

-Я ж не її власний водій. Чому маю возити? Є безліч іншого транспорту. Тролейбуси,автобуси, все ж і пішки якщо захоче може пройтися...-почав я але Стас мене перебив.

-Та все. Досить. Завівся як та машинка,трох трох трох і трох трох трох. Харе. Ми і так зрозуміли що ви посварилися.

-Давайте взагалі зачинемо цю тему. Я задав вам запитання.-сказав я.