Розділ 19

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або 

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

Каміла

Після того як Макс вгомонив мого одногрупника, всі почали мене оминати і навіть нічого не казати. Ну, це вже краще ніж цілий час чути образу. Та й Макс якщо чесно розізлив мене. Думати що я його ревную, це безглуздо. Так, можливо мені було неприємно...але це були точно не ревнощі. А ще він мене так налякав. Я просто вийшла з машини і хотіла вже іти до універу як в один момент опинилася настільки близько до нього. Я помітила як він на мене допитливо дивився. Я наче чула його подих на своїй шкірі. Він був настільки близько. А коли почав іще більше скорочувати відстань, то я завмерла. Невже він зараз мене поцілує? Але все ж я не стримала свого здивування і він відсторонився. Це не дуже було правильно. Взагалі наша різка зміна стосунків і ставлення один до одного надто різко змінилися.

В універі по аналогії мене всі уникали, на великій перерві я пішла до їдальні де не було жодної душі. Таке враження що всі голодають. Хоча, підійшовши до стійки і побачивши весь вигляд їжі їсти різко перехотілося. Але голодувати не можна, тому я взяла борщ, і їстівний крекер.

-А ви його не підігрієте?Він же холодний.-сказала я коли мені простягли тарілку з червоною їжею.

-А не забагато хочете?Я тобі одній гріт не буду. В нас мікрохвильовки немає а цілу каструлю ставити не буду. Дурна трата часу.-я закрила свої очі.

Головне не злитися.  Взяла борщ і повернулася назад щоб піти до столиків як стукнулася об когось і тарілка полетіла на землю. Добре що хоча б не розбилася, а то мені ця кухарка цього б точно  не пробачила. 

-Ой! Вибач я тебе не помітила.-сказала я хлопцю котрий тепер був у білій футболці з великою червоною плямою. Ну, з іншої сторони я вже і їсти той борщ перехотіла.

-Та це я винен. Так вискочив на тебе. 

Він посміхнувся мені а я присіла щоб забрати тарілку.

-Бачите! А якби я його загріла то ви б бідному хлопчику шкіру попекли. Безпека.-сказала та сама кухарка.

Я підняла тарілку і поставила їй на стійку. Вона її забрала.

-Дякую вам. За додаткову роботу. А я тільки підлогу помила!-сказала вона забираючи ту тарілку.

Я одразу ж зрозуміла що ноги моєї більше тут не буде. Краще з дому їжу брати як робила це попередні рази.

-Пішли краще на вулицю.-сказав хлопець і я кивнула у знак згоди.

Незабаром ми уже сиділи на лавці позаду універу у його маленькому саду. 

-Отже, я зібсувала твою футболку. У знак провини можу відкупити її.

-Та облиш. Таких футболок безліч. Нічого страшного в цьому немає. Як сказала тьота Караська, то добре що не гарячий.

Я посміхнулася.

-Караська?-перепитала я.

-Так. Вона завжди зла. До всіх. Можливо це і є однією з причин, чому в нашій їдільні ніхто не їсть, А ще у неї призвіще Караснецька Тамара . Доречі, я не спитав як тебе звати. Я Артем. Артем Володимирович Мельник.

-Цікаве прізвище. А я Каміла Локумська. Точніше Боднаренко.

-Тобто?То Локумська чи Боднаренко?-посміхнувся він.

-Та, перша фамілія це моя попередня. Я до нової ще не звикла.-сказала чесно я.

Не знаю чому до цього Артема в мене зародилася довіра.

-Тобто ти та сама Каміла про котру весь універ гудить?

-О. Гудить...напено. Хоча насправді я б воліла залишитися в старому, і далі бути сірою мишкою. А тут, тільки другий тиждень навчання а вже стільки речей сталося.

-Під словами "речей" ти маєш на увазі Вівчаренка?Він противний тип, в нього з твоїм братом віддавна якась перепалка. Я не знаю через що. Але все ж Максим єдиний котрий може спустити Вівчаренка на землю. Тобі повезло.

Я заперечливо похитала головою

-Він же не мій рідний брат.

-Максим заступився за тебе. Перед всім універом. Дав Вівчаренку знати, якщо буде до тебе лізти то матиме проблеми. Хіба це для тебе нічого не означає?

-Означає.Звичайно що означає але...це не міняє суті що він не є моїм рідним братом. І...звідки ти знаєш все це?

Я бачила як Артем посміхнувся.

-Стас. Стас мій сусід. Ми часто проводимо вечори і він вводити мене у курс справи. Прикольний чувак. 

-Ясно. 

Я подивилася на телефон і побачила що три хвилини до початку пари.

-Ох, мені вже час. -я піднялася.-Вибач іще раз за футболку. Було приємно з тобою поговорити. Здається, ти єдина людина з котрою я говорю в цьому коледжі.

-Звертайся. Доречі, не хочеш номерами телефонів обмінятися?

-Знаєш...а давай. 

***

Я вже вийшла з універу але Макса і досі не було. Тому я відкрила свій телеграм. І одразу ж мені прийшло повідомлення від Артема. Я погортала його фотки і просто таки залипла на них. І тут двері універу відчинилися і я зрозуміла що Макс уже іде сюди, але погляду від телефону не відвела

"Привіт. Як день пройшов?"

"Привіт. Та в принципі, що в універі іще є крім пар і лекцій. Тому пройшов інформативно.Хоча ще і не кінець дня."

-Не хочеш піти з нами у кіно?-спитав Макс .

Я підняла на нього погляд а тоді сказала

-Сподівася, все не закінчиться як у суботу.-сказала я і сіла в машину котру Макс уже розблукував.

"Не хочеш піти у кіно?"-надрукувала я.

-Ми ж наче вчора обговорювали цю тему.-почула голос Макса збоку.

-Так. І?-спитала я паралельно читаючи повідомлення від Артема.

"Хочу. Що за фільм?"

"Не знаю. Це Макс щойно запропонував. Зараз спитаю"

-Що за фільм буде?-спитала я у людини біля мене.

-Пурпурові серця.

Я швидко надрукувала Артему назву і получила від нього

"Романтик. Я точно впишуся у вашу компашку?"

"Якщо ні, то ми завжди зможемо піти"