Розділ 13

Макс

Мені було так добре. Я не розумів що відбувається. Тишина,котра гріє душу. Спокій котрий такий приємний. Здається,наче я перебуваю у паралельному всесвіті. Де немає метушні і проблем. Проблем котрі постійно ходять за мною по п'ятах. Котрі,як часто каже батько,я створюю.

Але всьому доброму настає свій кінець. Як то кажуть, покайфував і досить. Я прокинувся від шуму навкруг себе. Через силу розплючив очі і одразу ж заплющив назад. Світло. Надто різке світло визвало в мене головний біль. Напевно,я надто скоро старію. Мружучись я все ж відкрив свої очі, і що побичив. Катя сидить на диванні навпроти читаючи книгу, з кухні чую що хтось завзято грюкає каструлями. А я лежу на дивані у вітальні. Я спробував піднятися що привернуло увагу Каті.

-Та невже цей день настав? Ти прокинувся!

Вона вмиті опинилася біля мене. Я ж уже зайняв сидяче положення і тер очі адже щось надто сильно я був сонним враховуючи що тільки прокинувся.

-Ти була б рада якби не прокинувся?-спитав із насмішкою в голосі.

-Не смішно! Ти мене так налякав....Ще раз щось подібне утнеш,я тебе із того світу витягну. Не роби більше так.-сказала вона і я помітив сум у її очах.

-Кать. Ну ти чого. Подумаєш трошки недобре стало. Я ж не помер. Живий здоровий. Ходи до мене.

Я розкрив руки запрошуючи її в обійми,де вона вже за секунду була. Я гладив її однією рукою по волоссю а іншою тримав на талії. Катя така зараз маленька і тендітна. Я б ніколи в житті навмисно не захотів її налякати. Попри те що ми не часто ладнаємо але після смерті матері це якось змінилося. Ми жодного разу не посварилися а обійми все більше стають звичними.

-Так. Все. Ти як себе почуваєш?-спитала вона відсторонюючись.

-Як нова монета! -відповів я з посмішкою.

-Тоді,швидко ідеш у душ а тоді їсти. І без відмовок. Твоє харчування сьогодні на моїй совісті і відповідальності. І не забудь речі скласти в універ.

-Тобто в універ? А не зарано ти мене виряжаєш?

-Ти проспав дві доби. Завтра уже початок навчального року. Так що речі маєш скласти. І не вздумай думати, що якщо я тебе не бачу, то не зможу контролювати. Я знайду спосіб. І не доведи Господь щоб я дізналася,що ти пропустив прийом їжі. Тоді отримаєш на горіхи.

-Ти якась зла з самого ранку.-відповів я їй на слова котрі щойно були озвучені.

-Я просто не хочу більше бачити тебе в поганій формі. От і все. І я переживаю за твоє здоров'я.

-Катя,зі мною все буде добре. Чуєш? Я повністю дорослий щоб самому контролювати життя.

-Бачила я як уонтролюєш.

-Цього більше не повториться. Давай ми не будемо перетворюватися на старих буркотух. -сказав я.

-Ох. Добре.А....і Яна просила тебе подзвонити їй як прокинешся.

-Добре.-гукнув я з сходів куди уже дійшов.

Насправді я не очікував що стільки просплю. На телефоні в телеграмі куча повідомлень від хлопців. Але туди я пізніше відпишу. Найперше я зайшов у душ де на мене вилилися холодні струмені води,котрі освіжити і повністю забрали сонливість. Потім я все ж почистив свої зуби і зробив всі справи у ванній. У кімнаті одягнув білу майку-оверсайз і чорні шорти. Волосся так і залишив адже вкладати немає потреби. Спустився на низ прихопивши свій телефон. Але коли мій ніс вчуяв запах грибів, то телефон знову довелося відставити. Зараз уже обід отже логічно що Лідія готує їжу. Хоча наскільки я пам'ятаю, батько казав щось про прийняття на роботу  поварки. 

Лідія нарізка огірки та помідори,скоріше за все на салат. Вона стояла спиною до мене і я помітив що робила вона це досить вміло. Насправді я не розумію коли моя злість до цієї жінки випарувалася. Хоча близько підпускати її до себе не збирався. Напевно,я просто звик до її присутності, хоча визнавати і не зовсім хочу. Але врешті решт сьогодні ввечері я поїду звідси і на цьому моє перебування в будинку закінчиться. Чому я радий. 

Схоже,Лідія відчула мою присутність бо різко повернулася назад. Спочатку вона дивилася на мене здивовано і навіть я б сказав перелякано але пізніше вона легко посміхнулася. Дійсно,це вперше в кімнаті перебуваємо ми удвох без когось іще.

-Макс. Я рада що тобі вже краще. -сказала вона.

-Дякую.-сказав я спокійно.

Напевно,її стурбувало що я не посміхнувся у відповідь. Але поки що я не готовий до цього. 

-Ти напевно голодний. Я грибний суп зварила. Будеш?

Я задумався. Хоча з самого початку це і була мета мого візиту. Тому я десь через хвилину кивнув у знак згоди. Покрокував до стола куди Ліда поставила тарілку супу. Я подякував,вона посміхнулася у відповідь і повернулася до приготування салату. Коли я спустошив всю їжу, то взявши тарілку підійшов до раковини і ввімкнув кран як Лідія озвалася.

-Ох,Максим. Потрібно було залишити тарілку я б потім помила. 

-Мені не важко це зробити.-відповів я витираючи посудину і ставлячи її у шафу до решти. Потім я вже розвернувся щоб вийти як мені в спину долинуло

-Мені шкода.

Я зупинився і нахмурив брови. Потім повернувся назад до Лідії котра дивилася на мене. Я озирнувся назад до дверей. Це вона мені?

-Ви мені?-перепитав я.

-Ну...так.Тут же більше нікого немає крім нас двох. 

-А....тоді,можете пояснити що ви маєте на увазі? Через що шкода?-сказати,я спантеличений - це нічого не сказати.

-Максим,мені шкода що...я тут тільки тому, що твоя мати померла. Я б чесно не хотіла цього. В жодному разі. Я не хочу щоб у нас з тобою були якісь конфлікти. Хоча ти маєш повне право на мене злитися. А іще мені шкода через ваші стосунки з Георгієм. Це якось...неправильно. Я бачу як він ставиться до Каміли,Каті і Дениса і розумію що він може бути чудовим батьком але з тобою він чомусь повністю інший...

-Лідіє,я не хочу говорити стосовно батька і наших з ним стосунків. Я звик до такої поведінки.От і все. А щодо всього іншого...я не буду це коментувати. Вже сьогодні я поїду і надовго тому вам не варто турбуватися через наші з вами стосунки.

Вона кивнула головою а тоді опустила погляд. Я сприйняв це як закінчення розмови тому вийшов і покрокував назад у свою кімнату де нарешті ліг на ліжко і відкрив телеграм.