Розділ 1. Вступ

Телеграм канал де будемо теревенькати стосовно книг:
https://t.me/books_MR2060

Буду рада кожному хто приєднається)

Попередження!

Дорогі читачі, нещодавно мені в голову прийшла ідея написати максимально склянку книгу. Тому попереджаю, що надто чутливим бажано її не читати, щоб уникнути сліз. Але це звичайно ж виключно ваше рішення, я ж тільки прошу не забувати про коментарі та зірочки. На жаль, зараз часу для писання нових глав є вкрай мало. Якщо на книгу буде мало "реакцій", тоді вона може стати моєю останньою. Адже написавши вже дві книги я помітила, що більша половина читачів, що читають книгу, і що додають її в бібліотеку не коментують, і не ставлять зірочки під нею. Це мене як автора-початківця пригнічує. Тому попрошу висловлювати свої емоції. Приємного прочитання💞

P.S: Я з майбутнього. Здивована популярністю, і вдячна всім. Книга виявилася не такою і скляною тому молжете читати) Люблю вас

За день до основних події

По звичці сьогодні вранці я прокинувся рівно о 10:00 і пішов до ванної кімнати. Як і для будь якого підлітка, літо мало б бути моєю улюбленою порою року. На навчання не потрібно, надворі спека, кожного дня ходиш на море де відриваєшся з друзями або однолітками,гасаєш нічним містом, проводиш вечори на вечірках котрі по традиції закінчуються або в поліцейському відділку, або ж вранці у кімнаті, де ти без розуміння місця знаходження, і взагалі без уявлення як опинився в одному ліжку з незнайомкою або ж з другом. Ну, а далі виявляється, що був ти такий бухий, що додому ноги не понесли. Так було і в мене. Цілих два місяці я провів у щасливому вихорі літа та забав. Але....на жаль сум не оминув нашого будинку. Тиждень тому померла моя мама. Моя єдина опора, єдина людина з якою я міг без проблем спілкуватися і котру я обожнював всім серцем. Не те, щоб у мене не було більше нікого. Є батько,сестра але....це не те. З мамою ми були не тільки син і мати, а й друзями. Батько ж зазвичай проводив свій вільний час з сестрою, а я постійно хвостиком ходив за мамою. Наче ще вчора вона ходила по цьому будинку, готувала на цій кухні і...просто була перед очима.

Чи важко мені? Дуже. А як би було вам? Я залишився один єдиний. Попри те що є батько,він ненавидить мене. Сестра ж насліпо вірить, і любить його найбільше в світі. А друзям я не звик навалювати свої проблеми. Єдина людина до котрої я міг прийти на сповідь була мама. Вона завжди вислуховувала, не перебивала і навіть попри найтупіші мої вчинки давала поради і прикривала перед батьком. Ми з нею були командою! Але тепер її не стало. Можливо,вона б була живою якби не я. 

Рівно тиждень тому о 11:28 я стояв на коврі в любого татуся у його офісі. Вислуховуючи який я безвідповідальний, егоїстичний мажор і все тому подібне. Нічого нового. А все чому?А все тому, що батьку прийшов штраф через мою перевищену швидкість. А я так і знав, що треба було взяти мого вірного мотоконя,котрий по документах і по всьому іншому належить мені. Таким чином штраф не прийшов би батьку. Але суть не в цьому. Після того як батько мене вичитав я повернувся додому, і знайшов маму котра задихалася. В неї була вроджена асма. Зараз у неї не часто вона давала про себе знати,тільки при стресі або хвилюванні. Я перелякано почав шукати її ліки та інгалятор. Але коли я все ж їх знайшов то було запізно. Мама померла просто на моїх руках, коли я дав їй ліки. Я не встиг всього на декілька секунд! Секунд! Не годин, не хвилин а секунд. Я і досі пам'ятаю, як вона востаннє зачепилася рукою за мою футболку,хотіла щось сказати, але смерть забрала її. Вихопила просто з моїх рук. 

Рівно в 12:00 я був на могилі мами. Приїжджав сюди кожного дня,привозячи білі айстри. Це улюблені квіти мами. Вона любила їх найбільше. Казала, що жодні троянди чи інші квіти не посідають в її серці такого місця як ці айстри. Я обережно поставив їх у вазу котра стояла на могилі,засвітив свічку, і сів на лавку напроти хреста. Знаю що буде по дурному описувати цвинтар і могили....краще взагалі ніколи їх ані бачити, ані відчути той біль, котрий роз'їдає мене з середини. Вдома я не маю кому показати слабину, після смерті мами я пообіцяв собі, що єдине місце де я можу вилити душу це її могила. І я не зраджує цього слова. Я завжди приходив з всім болем до неї, і якщо зараз це місце змінилося на цвинтар, то я буду приходити сюди. 

Як би по ідіотськи це не звучало, але я вірю що вона чує мене. Вірю що вона є десь поряд тим ангелом котрий охороняє мене... 

-Привіт мамулька, - прошепотів  тихо, - Я знову прийшов до тебе. Знаєш,вдома все на диво спокійно. Навіть занадто. Тебе немає....і це відчутно. Коли повертаюся не чую галасу з кухні, немає тих розмов за вечерею. Але я сильний. Такий як ти вчила. Хоча...це до біса важко.

***

- Ну нарешті, Макс. Хочеш, щоб я з голоду здуріла? - вигукнула сестра, щойно я опинився в полі її зору.

- Чому ж?

Я якраз приїхав з магазину і поставив пакунки з продуктами на стіл, і почав їх швидко розкладати. В перемішку слідкуючи за Катею котра вже сіла на барний стілець напроти мене.

- Ну Макс,ти ж знаєш що готувати я не вмію. А мій годувальник враз і пропав. От я і переживаю тут голодна.

- Ти вмієш, просто не хочеш.

Вона вдала обурену надувши щоки.

Каті всього 20 років, мені ж 22. Не велика різниця, але все ж між нами є надто видні відмінності. Катя тиха і спокійна, я ж емоційний і звик робити все на емоціях, що часто грає погану роль. Також наша Катерина, як ви зрозуміли, всюди за батьком,от і перейняла його розсудливість,спокійність і прагнення до кращого. Я ж як гулящий син є повною протилежністю її характеру. Щодо зовнішності то ми в більшому схожі ніж відмінні.