Глава XII Спростували закони людської фізики.

Рано-вранці в кімнату Венді хтось зайшов... Хлопці цього не чули і продовжували міцно спати. Був тоді ранній і сонячний ранок. Весь сніг за ніч розтанув. Погода знову змінилася. У кімнату тоді зайшов маленький чоловічок. Це була  молодша сестра Венді. Вона дивно подивилася на той бардак, який відбувався в кімнаті, але пізніше її погляд перемістився на двох хлопців, які спали на розкладачках. Сестричка зробила незадоволене обличчя і побігла до батьків, які готували сніданок.

• Мамо, тату… А що у Венді в кімнаті роблять два хлопчики? - Дівчинка дивилася на них трохи скривджено.
• Як це два хлопчики, золотце? - Мама подивилася на свого чоловіка і пішла до доччиної кімнати.

Вона повільно відчинила двері, майже беззвучно, і її знову ніхто не почув. І справді, два хлопці були в кімнаті у Венді. Мама спохмурніла, але вирішила не будити свою дочку, бо на сусідній розкладачці помітила Астрід. Навколо був сильний бардак. Мама подивилася на стілець, що стояв в центрі кімнати і помітила на ньому було багато брудних речей.

Насправді ,це був чистий одяг і на ньому спала королева фей. Вночі вона сильно замерзла і пірнула в одяг з головою, тому її не було видно в цій купі речей.

Мама подивилася, взяла брудні речі в руку і віднесла до комори, де стояла корзина з брудною білизною, яку пізніше потрібно було випрати.

Першою прокинулася Венді. Вона помітила, що на стільці не було речей  і  феї теж, тому сильно злякалася. Всю ніч вона спала за столом, де навколо неї було багато книг. Вона навіть не помітила, як учора заснула. Пам'ятала тільки те, що вона почала читати і ось уже ранок. На обличчі навіть залишається маленький відбиток однієї з книг, на якій спала дівчина.

Венді схопилася і спустилася вниз, де батьки вже доїдали свій сніданок.

• Мамо, тато, де речі які лежали на стільці? - зі страхом у голосі  запитала дівчина вже переживаючи, що вони втратили фею, а вона була їхньою єдиною зачіпкою та шансом на порятунок. Раптом вона щось знає про серце свого народу і знає як знешкодити Меттью? Але для початку потрібно зрозуміти її мову, але від того, що фея зникла з поля зору, у Венді голова йшла кругом.
• І тобі доброго ранку, доню, – сказав батько, трохи суворо на неї подивившись.
• Доброго ранку, тільки мені терміново треба знати: куди поділися ті речі!
• Вони у комірчині, у кошику, - відповіла мама, збираючи посуд зі столу, і пішла до умивальника, щоб її помити.

Венді навіть не подумала, що якщо мама заходила в її кімнату, то вона, напевно, помітила, що сьогодні у її  кімнаті ночували Клаус і Кол, але дівчина якось зовсім про це забула.

Діставши всі речі з кошика і знайшовши на них все ще сплячу фею, вона поклала її під кофту,в якій вона була, і побігла до своєї кімнати. Мама тільки крикнула їй, щоб та якнайшвидше спустилася вниз.

Венді прибігла до своєї кімнати, де вже потихеньку почали прокидатися всі інші. Фею вона поклала собі на стіл і знову спустилася до батьків.

• Венді ,можеш кликати своїх друзів на сніданок. Я їм приготувала вівсянку. І хлопців теж клич, адже вони теж голодні. - У Венді на обличчі з'явився червоний слід від сорому. Тільки зараз до неї дійшло, що мама побачила у неї в кімнаті друзів. Треба буде якось викручуватися.

Схвильована, дівчина побігла нагору. Коли вона ввійшла до кімнати, хлопці вже прокинулися і потихеньку почали одягатися.

• Можете не обережно. Мама знає, що ви тут, - зачинивши за собою двері, сказала Венді.
• Ти їй що розповіла? – запитала Астрід.
• Ні. Вранці вона заходила до моєї кімнати і мало не викинула фею в пральну машину. Раз вона заходила сюди, то точно помітила, що в моїй кімнаті чомусь сплять два хлопці.
• Яка у нас історія? - запитав Кол, одягаючи сіру спортивну кофту.
• В сенсі? – не розуміючи про що мова запитала чарівниця.
• Що ми скажемо твоїм батькам про те, як ми опинилися в твоїй кімнаті? - запитав Клаус, не дивлячись на Венді. Він точно був на неї трохи злий, і це було дуже видно.
• Ах ,да. Щось я вчора книжок перечитала, - сказала Венді, помацавши себе за голову начебто в неї температура. Можливо, так і було.

Хлопці спустилися вниз вже  нормально одягнені, а не в першу-ліпшу річ. Батьки сиділи у повній тиші та пили чай ,а хлопці також у повній тиші снідали. Сестра Венді Венера  пильним поглядом  оглядала   хлопців. Чому вони їй не сподобалися?

• Мамо, чому Венді можна запрошувати хлопців до себе в кімнату, а мені ні? – сказала Венера. Мама мало не подавилася чаєм від такого питання, а Клаус трохи й тихо посміявся,дивившись, при цьому, на Венді.
• Венді ,моя люба, теж не можна приводити сюди хлопців. - Мама подивилася на дочку трохи  підозріло. - Чи можеш представити нам своїх друзів?
• Ну ,це Астрід, - почала Венді, але мама і так знала, що це її подруга , тому подивилася на неї  з  великою зневагою і від такого вже почав посміюватись Кол.
• Я про хлопців. Кола я знаю, а ось ви... - сказала мама міс Кармен. - Юначе, щось я вас не пригадаю.
• Оу, міс, мене звуть Клаус Брайсон. Я друг вашої дочки. - Хлопець подивився на Венді і помітив, як вона трохи почервоніла від збентеження.
• Той Клаус? Венді багато про тебе розповідала. - Від цього дівчина ще більше почервоніла, але тут сміятися почала вже Астрід. - Ти набагато симпатичніший, ніж мені про тебе розповідала Венді.
• Просто ми з нею дуже часто сваримося, міс. Правда, дорога? -і фірмова усмішка заграла в нього на обличчі. Він поводився з мамою Венді - Марінеллою так люб'язно і так шанобливо, що в теї на душі стало приємно, що в її дочки такі ввічливі друзі.
• Просто Марінелла, можете називати мене навіть Марі, – Клаус кивнув. На його запитання Венді так і не відповіла. Вона просто встала з-за столу і пішла мити посуд, поки вони там далі спілкувалися.
• Чому ти не оселила своїх друзів у кімнаті для гостей? Їм там, напевно, було б  зручніше?
• Не думала, що ви дозволите, – без емоцій відповіла Венді.
• Ну, нічого, хлопці. Якщо ви хочете переміститися в іншу кімнату, можете зробити це. Венді вам її, згодом, покаже. - Дочка тим часом зробила собі каву та принесла її друзям. У них така традиція пити каву вранці всім разом, і Венді вирішила її не порушувати.
• Ми маємо важливу новину, - сказав батько-Сіріус, допиваючи свій чай. – Ми змушені поїхати в експедицію. Це за наказом Владики.
• Як? Я вас купу часу не бачила, і ви вже їдете! – сказала Венді. Вона не хотіла розлучатися з рідними. Зараз такі часи настали і тепер залишитися без них! Це можна порівняти зі втратою дихання без якого ти не ожеш жити. Але вона ніяк не могла вплинути на їхнє рішення, як би її цього не хотілось, і  дівчина це розуміла.
• Так, з батьками Астрід. Вони, до речі, знають  де ти?
• Прошу вас не кажіть їм де я! Прошу вас! - Астрід почала майже благати, оскільки до її проблем не вистачає ще проблем із сім’єю.
• Ладно, добре. Це твоя справа і ми в неї не будемо втручатися, – відповіла Марінелла. Астрід повільно моргуна на знак подяки за увагу.
• А де ви залишите Венеру? – запитала Венді.
• Відвеземо до бабусі до Карибського моря. Тут їй зараз залишатися небезпечно, - тихо сказала мама, і Венді підтримувала її  рішення.
• Клаусе, а в тебе є братик? - Тут сестричка підбігла до хлопця і стрибнула йому на коліна. Той обережно взяв її на руки, щоб та не впала.
• Ні. Вибач, але в мене його немає, – трохи з надутою та дитячою посмішкою смутку сказав він.
• Шкода. Я б хотіла  його до себе в кімнату запросити. - Від такого вся сім'я посміялася та всі друзі. Навіть Венді посміхнулася. Все-таки Клаус сподобався її сестрі.