Розділ XI Озеро Душ

Хлопці прокинулися рано. Вчора, після приїзду до столиці, директор сказав, що треба буде провести ритуал прощання за загиблими вчителями. День був непростий, а точніше, психологічно складний. Настрій у всього міста був сумний. Для вампірів не зрозуміле поняття смерті,адже вони безсмертні, але можуть зникнути, якщо їм проткнути серце наскрізь. Їх душа зникає і  не потрапляє ні  в рай, ні в пекло. Вона просто зникає, що є найстрашнішим для цього виду істот, а серце піде під землю.

День сам по собі був переповнений  жахіттям. Йшов не дощ, а навколо був густий і зловісний туман, що ховав острів ніби за бар'єр. Хотілося на той момент тільки плакати. Чому саме цього року і саме цей день був найжахливішим з усіх днів останніх кількох століть.

Усі були одягнені у чорне. Все місто вкрилося темною фарбою. Виходили з дому люди  з парасольками. Був траурний день не лише для всього міста а й для решти островів.

Астрід  думала, чи варто їй виходити на вулицю, так як її розшукують батьки, але Венді вмовила її, пообіцявши,при нагоді, застосувати свою нову силу зникнення. Діти  зустрілися учотирьох біля будинку Клауса. Вони не промовили жодного слова один одному. Колу сьогодні було особливо тяжко.

Ідучи до озера Душ, усі люди в місті поглядали на них і казали: "Що вони тут забули?" , "Як у них совісті вистачає сюди явитися?" , “Вбивці! Так ще й такі молоді». Було неприємно це все чути, бо говорили навіть одногрупники з факультетів. Ральф так взагалі всім поспіль розповідав які вони погані.

Кол  у руках ніс прах матері у старовинній ємкості їхньої родини. Прах потрібно буде сьогодні розвіяти над озером. Усі витріщалися на хлопця ще більше, коли помітили урну у нього в руках.

Біля озера вже зібрався натовп. І у всіх була опущена голова  від смутку. За кілька хвилин Володарка почала виголошувати прощальну промову  за  всіма загиблими:

• Вчора ми втратили чудових людей, учителів, друзів. Ми ніколи не забудемо хто це зробив. Хто приніс у жертву сотні життів заради помсти. Він від цього нічого не одержав. Він не мав вигоди від цієї дії, він просто це зробив. - Хлопці подивилися один на одного, розуміючи, що слова Володарки не зовсім вірні. Меттью мав  вигоду. План у нього був у тому, щоб розблокувати нові сили Клауса і в нього це вийшло. - Загинуло багато людей із Володарства. Чарівні істоти, які у всьому допомагали  мені і яких я повинна була захищати, оскільки вони були моєю правою рукою. Вибачте, друзі, я вас підвела, - сказала Володарка,  дивлячись в небо і  не помічаючи, як у неї по щоках  почали котитися  сльози. - А вчителі... Вони вчили нове покоління магічних істот. Вони вчили триматися і не ламатися за першої ж проблеми. Але вони не вчили втрачати. І ось в учнів з'явився новий і найжахливіший досвід у їхньому житті. Втратити близьких людей з якими вони були більшу частину року. А також ми сьогодні проводжаємо в останню дорогу і медсестру, яка лікували наших молодих учнів. І охоронців, які оберігали порядок на острові. І моряків, які не думали, що це плавання стане для них останнім. Ми проводжаємо вас туди на краще місце…,у кращий світ по  яскравому світлі  за яким ви будете линути доки ми прощаємось з вами…

Кожен мешканець за допомогою сірників почав запалювати свічки в руці та ставити на березі біля озера. За кілька хвилин здавалося ніби все довкола у цих свічках. Кол з іншими друзями піднялися на пагорб де Кол розвіяв прах мами, що потрапить у море, і вона буде спокійно жити на тому світі.

Венді помітила, як Тайлер теж несе свічку до берега разом з іншими людьми зі школи. Із-за промови Володарки ніхто навіть не помітив, як дощ потихеньку стихав, а хмари почали розходитися. Кол відкрив кришку урни і помахом руки перевернув  її. Венді за допомогою сили наче подула на порох і змусила його пролетіти трохи далі і дістатися  води. Як тільки це сталося, похмурі хмари пішли і на вулиці заблищало чарівне сонце. Люди з того світу послали знак, що у них все добре. Від цього всім на душі полегшало, ніби кайдани впали з шиї.

Всі почали розходитися. Хтось пішов до ресторації, щоб розслабитися після такого сумного дня, але Астрід помітила щось дивне. Якась постать,схожа на її старшого брата Дерека, прослизнула  біля неї.                                                                                                                                                                                      - Він що теж тут ? Він схопить її та відправить до батьків? Але того, про що думала Астрід, не трапилось. За мить вона вже не могла  розгледіти  фігуру в натовпі і розпізнати брата. Згодом просто вирішила не думати про це і все забути. Можливо, у неї вже глюки в голові.

• Ти як? – запитав Клаус друга. Вони учотирьох йшли куди ноги ведуть. Не думаючи куди сааме,просто бродячи стежками столиці.
• Ніяк. - Дивлячись у землю , сказав Кол. За весь цей час він ніразу не подивився на Астрід. Можливо, ще не був готовий  вибачитися.

Друзі самі не помітили, як прийшли до старого покинутого лісу, до якого ніхто ніколи не ходив. Ноги завели їх на вузеньку стежку, але їм було  однаково, вони продовжували йти, не звертаючи увагу на все навколо.

• Ми просто монстри, – сказала Венді, закривши лице руками, в глибині душі не бажаючи визнавати очевидного.
• Ти справді так вважаєш? – запитала Астрід.
• Так. Хоч ми й не хочемо цього визнавати. Ми просто занапастили купу магічних істот. Кожен з нас. - Вона розплющила очі і подивилася на друзів, які йшли праворуч з  нею.
• Я занапастив свою матір і можливо свого батька ... ,- сказав Кол, дивлячись на Венді та розуміючи до чого вона веде.
• Я занапастила свою сім'ю. - Незважаючи на те, що сім'я Астрід залишилася жива, вона все рівно в якійсь мірі зіпсувала їхнє життя і підвела їх у зв'язку із звинуваченнями.
• Я занапастив купу магічних істот, які пливли того дня на сусідньому кораблі, – сказав Клаус ,глянувши на друзів.
• Я занапастила безліч звичайних людей. Вони навіть не знали в той момент, що за монстр їх вбиває - закінчила Венді.Після цього запанувала довга тиша. Діти чули лише шум вітру та щебетання незвичайних птахів у лісі. До них на той час прийшло усвідомлення того, що вони опинилися там, куди вони не планували прийти.