Розділ X Залишки корабля

Наступного ранку, а це був другий день плавання, Астрід і Кол пішли на сніданок, а Клаус і Венді не були голодні, тому залишилися в каюті. День був ясний і море за ніч заспокоїлось. Це було чудово,а на борту було спокійно. Щогодини надходили повідомлення із сусіднього корабля від учителів  та Володарки, а також від інших членів  Володіння та школи.

Як у тебе справи? Хвилюєшся їхати до столиці? – запитала Астрід. Вона з Колом сиділи за столиком у кафе. Також дівчина десь вдалині помітила Ральфа та Ніколь. Ті весело гомоніли, не звертаючи ні на кого уваги.

• Нормально. Хвилююся за маму. Сподіваюся їй краще, - сумно сказав Кол  при цьому дивлячись до себе в тарілку.
• Не переживай, - Астрід взяла його за руку. - Я впевнена, твоя мама повністю одужала за цей час. - Кол подивився на неї і сумно посміхнувся.
• А як ти з твоїми батьками? Поїдеш до них ? - Кол подивився так, ніби очікув на негативну відповідь.
• Не знаю. Я з ними посперечалася нещодавно по телефону. Не хочу повертатися до них.
• Ти посварилася з ними? Чого мені не сказала?
• Не думала, що тобі цікаво. Не переживай, все буде добре, - сказала вона.                  Астрід і справді не розповіла Колу про той конфлікт із батьками. Не хотіла його турбувати.                                                                                                                                                              - Мені цікаво, що там сталося у Венді та Класа. Вони що посварилися на балу? Жодного слова не сказали один одному з того часу.
• Мені  Клаус  розповів у чому причина. А тобі Венді хіба ні?                                                                         Астрід похитала головою.                                                                                                                         - Ну, тоді слухай.

Астрід була в невеликому шоці від почутого. Тепер зрозуміло, чому вона з ним не розмовляє.  --Погані справи у них, - подумала Астрід.                                                                                                  Пізніше вона повернула погляд у бік Ральфа та Ніколь. Хлопця за столом уже не було, а Ніколь було видно, як вона йде з зали.

Тим часом розмова Клауса та Венді:

• Венді  я… - Клаус не встиг закінчити, як дівчина його перебила, небажаючи слухати.
• Мовчи, Клаусе. Краще мовчи, - сказала вона все так же дивлячись у вікно, тільки сьогодні вона була без навушників.
• У мовчанку гратимемо? Допоки нас Меттью не змусить поговорити? - Той трохи прикрикнув і зрозумів, що дарма це зробив.
• Ні, не будемо. Я не хочу навіть твої виправдання слухати. Мені неприємно навіть бути з тобою в одній кімнаті! - сказала Венді. Тепер вона на нього прикрикнула, про що також пошкодувала. І про сказане також.
• Чому? - Після невеликої паузи він сказав це без емоцій.
• Тому що мені не приємно, коли мій друг так поводиться. І мені навіть байдуже, що ти так поводишся зі мною, але ти подумав про Ніколь? Чи вже забув, що в тебе є дівчина? - Та подивилася на нього трохи з презирством.

Цю фразу від Венді почув хлопець, який у цей момент проходив біля каюти друзів. То був Ральф. Все що він сказав про себе так це: "Ну ви ж і ідіоти". І пішов геть. У той момент у нього на обличчі була гримаса байдужості впереміш зі сміхом. За Ральфом йшла Ніколь, наздоганяючи його, але вона нічого не почула про що говорили  в кімнаті через те, що в той момент настала в їхньому діалозі пауза.

• Я не повинен був робити те, що зробив. Мені дуже соромно. Я хочу й надалі з тобою дружити. Ніколь я так само люблю, а з тобою хочу спілкуватися  як з другом.                          Він зробив крок уперед назустріч Венді. Вона встала з пуфика і також зробила крок уперед.
• Добре, - скачала вона ,дивлячись йому в очі. Знову пауза, але погляди не перервалися, а посилилися. Було настільки тихо, що тільки шум моря було чути за вікном. Венді заморгала і сіла знову в крісло, дивлячись у вікно. Клаус все ще стояв на місці, але потім сів на своє ліжко і взяв свої бездротові навушники та ввімкнув музику.

Кол та Астрід поверталися зі сніданку. По дорозі вони зустріли Тайлера, що вже зовсім добре себе почував і виглядав краще, ніж раніше, навіть до отруєння. Вони перемовилися парою слів ,а далі кожен пішов своєю дорогою.

• Тайлер, як ти? – запитала Астрід.
• Чудово, друзі. Як ви?
• Теж добре, - відповів Кол за всіх чотирьох із компанії.
• Ви чули, що там на другому кораблі зараз відбувається? - запитав Тайлер.
• Ні, а щось сталося? – запитала Астрід, відразу налаштувавши себе на бойовий лад.
• Поки що не знаю, але вони повинні були надіслати повідомлення ще 10 хвилин тому, але його так і не було відправлено. Капітан бачить на горизонті корабель, але нічого немає з того боку. Ну чи хтось не побачив повідомлення. Але від капітана було попередження для пасажирів не панікувати. Можливо, матрос відпочивав і не встежив за часом.
• Добре, тоді не переживатимемо, - скачав Кол, а Тайлер кивнув і пішов.

Кол подивився на Астрід, перевірив чи є хтось у коридорі, і поцілував її. Астрід не чекала такого, але їй було дуже приємно. Вони глянули один на одного. Кол взяв Астрід за руку. Навіть така дрібниця, як торкання один  одного руками,  розбурхувала мурашки по тілу. Вони  попрямувати у бік кімнати такі щасливі та радісні, як маленькі діти. Тому що вони є один в одного.

Зайшовши до своєї каюти , вони перервали тишу. Тільки тихий звук із навушників Клауса було чутно на той момент. Вендіі подивилася у бік дверей, бо почула, що хтось заходить. Астрід і Кол вже хотіли підійти до своїх ліжок, але раптом ніби земля з-під ніг пішла, все затремтіло, а точніше корабель на воді почав підскакувати і почувся гучний вибух.

На іншому кораблі вчителі проводили час як завжди. Коли настав час надсилати повідомлення на інший корабель директор вирішив підійти до капітана і нагадати про це, але той говорив по телефону.

• Наказ від М. А. скоро буде виконано. – Директор почув цю фразу і вона його насторожила. Який наказ? Від кого? Капітан не повинен нічого такого робити і зв'язуватися з кимось на борту не має жодного права.