28 квітня 2026 року, 16:41

Під трель вхідного дзвінка Всемогутній зайшов усередину. Спорт-бар «Вершина» являв собою просторе, добре освітлене приміщення, яке, однак, викликало ілюзію знаходження всередині дерева. П’ять чотиримісних дерев’яних стільців знаходились по праву сторону від входу, троє — в центрі приміщення, один — далеко в глибині біля стіни і ще один — біля панорамного вікна, що виходило, правда, на не наймальовничішу вулицю. Зліва стояла барна стійка з цілим рядом високих стільців, а над якою висіло два великі плазмові телевізори, де постійно йшла трансляція якихось футбольних матчів. Сам бар був майже порожній, хіба що у найдальшому кутку, позичивши стілець із сусіднього столику, розмістилося п’ятеро чоловіків, молода парочка всілася біля вікна і понурий, вже нетверезий чоловік сидів скраю барної стійки. Нічого дивного, оскільки була лише четверта вечора четверга, і, як підозрював Всемогутній, за пару годин стомлені після важкої зміни роботяги заповнять заклад, аби перевести дух за склянкою холодного пива.

Скрипнувши дверима позаду барної стійки, які вочевидь вели або на кухню, або до підсобки, в залу вийшов власне бармен, вітаючи нового гостя. Байдуже ковзнувши поглядом по широкоплечому короткостриженому гіганту у шкіряній куртці, очевидно звикший до такого штибу публіки, бармен, ввічливо усміхнувшись, запитав:

— Чим можу допомогти?

— Я веду розслідування стосовно того, що сталось три дні тому, — трохи запнувшись, оскільки не підготував відповідь завчасно, Всемогутній вирішив обрати максимально розпливчате формулювання. Йому не хотілося б брехати і представлятися поліцейським. Та й посвідчення у нього відповідного не було.

— Підкажіть, це ви були за стійкою під час стрілянини?

— Ага. Я був тут і позавчора, і вчора, і завтра буду — це мій бар і я його єдиний робітник, — з явною гордістю заявив чоловік за стійкою, — і замочив того вилупка також я.

Що ж, це сильно спрощувало задачу. Все ще перебуваючи у поганому гуморі після візиту до Горяінова, Всемогутній окинув поглядом бармена. Високий, фізично міцний, щоправда, трохи повнуватий лисий чоловік років за п’ятдесят. Дивився на Всемогутнього він твердо, із викликом, майже не кліпаючи. Зрозумівши, що перед ним не клієнт, усмішка зникла з його зморшкуватого обличчя, щелепи зімкнулися, а руки схрестилися на грудях, неначе він був готовий до бою. В іншій ситуації Всемогутній зробив би скидку на те, що очевидно чоловік має причини нелояльно ставитись до нишпорок, що потенційно могли відлякувати клієнтів, а то й взагалі спробувати і його самого притягнути до відповідальності за вбивство. Але зараз він не був схильний з розумінням ставитись до чужих мотивів, і така настороженість із самого початку лише викликала у нього роздратування. Він збирався діяти максимально агресивно і в лоб, не зважаючи на обережність.

— Скажіть, звідки у вас зброя? У вас часто трапляються події, що вимагають залп дробі в клієнта? І де дробовик зараз?

— У мене під прилавком, у секундній доступності, — холодно відповів хазяїн, — з любов’ю почищений, заряджений і готовий до використання. Він дістався мені від людини, яку я поважав, і я тримаю його під рукою завжди. Звісно, відповідні папери у мене є.

— Не сумніваюсь, інакше ще б вчора ви сиділи за ґратами за незаконне зберігання вогнепальної зброї, — іще більш холодно відповів Всемогутній, даючи зрозуміти, що погано завуальована погроза жодним чином його не налякала, — можна мені поглянути?

— Без проблем, — якось він надто легко погодився, Всемогутній одразу почав підозрювати якийсь підступ. Здається, у нього розвивалася параноя.

— І як часто вам доводилось із нього стріляти? — запитав Всемогутній, оглядаючи темний блискучий метал зброї. Обережно прокручуючи його в руках, аби не впустити або раптово не вистрілити очевидно зарядженою зброєю, він помітив збоку золотисте гравіювання іноземними буквами, стилістично схожими на латину. Щось на букву П точно, однак він був не здатний коректно це прочитати.

— Прозерпіна, — помітивши його старання, пояснив власник, забираючи зброю від гріха подалі, очевидно побачивши, як невміло візитер її тримає. — Я познайомив свого друга з його дружиною. А його звали Платон. Ну майже як Плутон — римський бог Смерті. От він і називав дружину Прозерпіна. І у вдячність за те, що я їх звів, подарував цю штуку. Він у мене більше для заспокоєння, вчора я вперше за п’ятнадцять років скористався ним за призначенням.

— П’ятнадцять років? І увесь цей час ви тримали під рукою заряджену зброю? Для чого? Наче пристойний район, низький рівень злочинності, жодного пограбування за останній час. Чи я чогось не знаю?

— Для чого? — голос власника звучав ображено і вороже. — Може для того, аби захищатися від психованих метів, які громлять мій бар? Або щоб усілякі суперзлочинці, які сколотять власні банди і яких вся поліція країни не здатна спіймати ось уже як десять років, не лізли до мене зі своїм «кришуванням»? Я знаю мінімум трьох власників бізнесів, що платять Чорній дірі відсоток, але сам я не збираюсь давати свої кровно зароблені цьому упирю. Сподіваюсь, він і його мета-хробаки вловили суть і обходитимуть мій заклад десятою дорогою.

— Ага, — хмикнув Всемогутній, — або вирішать з вами сквитатися. Злочинний світ він такий, не пробачає проявів слабкості.

— Хай спробують. Вони такі ж люди із плоті і крові. Той хлопець, що розмалював мої стіни власними мізками, вам це підтвердить.

— Ага, — повторив він. Часу і настрою на світські балачки Всемогутній не мав, тож знову повернувся до справи. — Давайте ви розкажете мені про день понеділка.

— А що тут розказувати, — сухо проказав власник. Очевидно, він не раз це робив із справжньою поліцією і необхідність знову і знову розказувати одне і те саме, очевидно, йому обридла. — Понеділок, третя дня, народу — мізер. Сиділи отам, зліва від стійки, там напроти туалету був ще один столик. Так от, троє молодих хлопців, вели себе гучно, сміялись і кричали. Що саме, вибачте, не розібрав — не вслухався я. Один із них раптом встав і з одного удару перетворив іншого на кашу. Третій спробував тікати, але той псих зламав стіл, наздогнав його і роздробив йому голову, після чого став озиратись довкола як маніяк. Я діяв на автопілоті, дістав дробовик і застрелив його. Вся історія.