28 квітня 2026 року, 14:17

Вже хвилини три ніхто не відгукувався на його стук, і це не могло не дратувати Всемогутнього. Ця адреса була зазначена в документах, що йому дав Чорна діра, як актуальне місце проживання Ігоря «Князя» Горяінова, колишнього кримінального авторитета, чиї сини загинули від руки Фініша. Хоча, враховуючи наскрізь діряве досьє на Ангеліну, підстав довіряти даним Чорної діри стало набагато менше. «Може, Караченцев знову наплутав? Або Князь вирішив тікати, вважаючи, що він наступний на розправу? Або іще купа можливих варіантів».

Гадати сенсу не було. Настрій Всемогутнього був зіпсований після невдалої розмови з Ангеліною, і від Князя йому була потрібна інформація. Вся! За будь-яку ціну. З цим мерзотником, на руках якого кров не одного звичайного громадянина, він церемонитися не збирався. «Як треба, пустить в діло кулаки. Виб’є інформацію» — як казав Чорна діра. Втомившись чекати, Всемогутній розчинився в повітрі і з’явився перед фасадом будинку, згадуючи його планування. Кудись сюди мали виходити вікна князевого житла. Вирахувавши, як йому здавалося, необхідне, на щастя незашторене вікно, Всемогутній розчинився знову, з’являючись всередині вітальні.

Кімната була хоч і просторою, однак серйозно захаращена сміттям. Зім’яті пивні бляшанки та пляшки з-під горілки фактично покривали всю підлогу, загрожуючи своїм дзенькотом привернути увагу власника, якщо він, звісно, був на місці. Невеликий стіл перед чорним шкіряним диваном був повністю завалений наїдками різного ступеня зіпсованості. Гнилі яблучні огризки, покриті цвіллю банки консервованих огірків, пліснява ковбаса, черствий хліб і смердючі консерви, котрі псувалися за спекотної весняної погоди — він міг лише уявити, який сморід стояв у приміщенні. Вочевидь, Горяінов давно тут не живе, або його ґлузд капітально поїхав. Всемогутній аж скривився від думки, що йому доведеться порпатись у цій груді сміття, однак він був готовий до того, за будь-яку ціну потребуючи відповідей. Тож, опустившись на землю, він зробив декілька непевних кроків, звісно ж, із гучним дзвоном перевернувши групу пляшок. Та не встиг він рушити далі, як з боку коридору почулися шаркаючі кроки. «Чудово, значить Князь на місці».

Довго чекати не довелось. Нетверезо похитуючись і бурмочучи щось незрозуміле собі під ніс, до кімнати ввійшов блідий кістлявий чоловік у білій майці і затертих спортивних штанях. Довге давно немите і сплутане чорне волосся спадало йому на обличчя, щетина вже відросла настільки, що могла сміливо називатися короткою бородою. Запнувшись об чергову гору мотлоху на вході до вітальні, злодій вхопився лівою рукою за стіну, демонструючи витатуйований на її зап’ястку масивний перстень, увінчаний черепом замість дорогоцінного каменю. На плечі правої руки виднівся обвитий змією ніж, а всю шию прикрашала обширна павутина, в центрі якої сидів великий жирний павук. Очевидно, така картина мусила справити на пересічних бандитів страхітливе враження, та Всемогутнього вона абсолютно не вражала. Йому навіть було трохи гидко бачити, що людина чинить із власним тілом.

— Га? А ти… — Хоча раптова поява незнайомця в його житлі шокувала бандита, та за роки постійної напруги його тіло напрацювало чіткі рефлекси. За долю секунди дуло невеликого пістолета, котрий, здавалось, нізвідки виник у правій руці Князя, було націлене в обличчя Всемогутньому. «Хм, де він його тримав? Напевне, він був за поясом на спині. Хоча це небезпечно, та і не дуже зручно. Може, в кишені? Тоді б вона випирала, ні, швидше за все, за поясом».

— Рипнешся — здохнеш, — процідив миттєво протверезівший Князь. В його котячих жовто-зелених очах блищав азарт хижака, що націлився на здобич — він ще не забув, як лити кров своїх жертв. От тільки у венах Всемогутнього не текло крові.

— Вистрілиш — куля відрикошетить від мене і з високою імовірністю прикінчить тебе ж, а навіть якщо ні, то на звук пострілу звернуть увагу усі сусіди, сюди викличуть поліцію, а я буду набагато менш увічливим, ніж зараз, — для демонстрації того, що він не жартує, Всемогутній підняв з столу ніж і, тримаючи його за лезо, стиснув долоню. Мінімум зусиль — і металеві уламки порснули в різні боки, а Всемогутній продемонстрував Князю свою чисту, непошкоджену долоню.

— Якого …! А, забий, — запал в очах Князя згас, і він рухнув на диван, змахнувши з нього на підлогу брудні тарілки з-під якоїсь їжі. Очевидно, хижак зрозумів — здобич йому не по зубах, і Ігор Горяінов втратив до нього усякий інтерес, віддаючи собі звіт у нездатності чинити жодний опір такому супротивнику.

Незважаючи на Всемогутнього, він видобув звідкілясь з-за подушок на дивані упаковку якихось червоних кульок у білому порошку. «Цукровані вишні» — веселим шрифтом було написано на упаковці. Із страшенним гуркотом змахнувши увесь мотлох зі столу на підлогу, Князь, продовжуючи ігнорувати гостя, вийшов на кухню. Переборовши бажання зламати йому шию негайно, Всемогутній зачекав, коли той повернеться із пляшкою дорогого коньяку та великою чаркою. Гепнувшись назад на диван і закинувши ноги на стіл, він мовчки наповнив її по вінця, залпом проковтнув і, гучно видихнувши, нарешті звернув увагу на свого гостя.

— Ну і? Звідки ти висрався? — запитав Князь. Свій пістолет він показово залишив на іншому кінці дивану, демонструючи відсутність у себе агресивних намірів. Чесно кажучи, Всемогутнього така покірність дивувала, навіть з демонстрацією сил він очікував дещо інше. Принаймні здивування. Поки все виглядало так, ніби Князь чекав гостя. Можливо, Чорна діра його попередив?

— Я отримав цю адресу від Чорної діри, — не очікуючи такого прийому, трохи запнувшись, відповів Всемогутній. Станом на зараз він сподівався, що ім’я кримінального короля зробить колишнього злодія в законі трохи більш відкритим до співпраці. Але, здається, він знову обрав не ту тактику. Почувши, хто прислав його, Князь понуро кивнув, а його обличчям ковзнула тінь якоїсь смиренності. Відверто спохмурнівши, він налив собі другу склянку, тим самим на третину спорожнивши пляшку перед собою.