Розділ 5

Сонце вже кидало промені на село, пробуджуючи перших півників від сну.

Анна прийшла до тями, ковтала повітря, мов воду від спраги, та голосила й заливалася гіркими сльозами. Витираючи сльози та тримаючись за шию, в розпачі бігла до села. Понад дорогою помітила бурого коня, який пасся на лугу в очікуванні свого господаря. Тоді вона згадала про Дам’яна, що залишився біля багаття. Він був у полоні чар Вірляни. Її здогадки підтвердилися після замаху на своє життя, що подруга вдалася до чорної магії та продала свою душу темному.

Проковтнувши свій страх, осідлала бурого та летіла стрімголов у село Старі Мухомори… його важко назвати селом, хати стояли поодаль одна від одної мов на хуторі. Вона згадала, як подруга розказувала про бабку босороку, що має сильні чари, може приворожити й проклясти… що вся нечисть її боїться. Анна думала, якщо босорока дала ці чари для Вірляни, тоді хай назад їх забере.

— Неси мене, конику, до босороки, господаря твого треба рятувати… — молила коня Анна, щоб той скакав без упину.

Кінь, як навіжений, гнався полем розрізаючи повітря. Коли вже майже прискакав, іржання коня і різка зупинка на дибки скинуло дівчину із сідла. Вона впала на траву та сильно забилася. Кінь відійшов неподалік і скубав траву, як і нічого не було, а Анна лежала в траві та плакала від своєї безпорадності, намагаючись піднятися.

Раптом перед очима Анни опинилася постать старої жінки в темних одежинах. Вона постояла, спопеляючи своїм поглядом дівчину, розвернулась і пішла в бік села.

Анна як треба не розгледіла невідому через сльози, поки їх витерла, то вже нікого не було. Забагато всього цієї ночі трапилося з нею. Вона відмахнулася від видіння, знову сіла на коня й рушила до села. Виднілися хати, кінь впевнено йшов, не звертаючи уваги на прохання Анни до однієї хати, яка стояла майже в центрі села.

— Ну добре, я запитаю в господаря про босороку, і ми поїдемо далі, добре? — говорила Анна до коня, надіючись, що він буде слухати її наступного разу, як вона сяде верхи.

Вона зайшла на подвір’я старої солом’яної хати, тиша кутала все довкола, навіть ворон мовчав, лише водив своїм дзьобом. Під яблунями паслися два козли… але з роздумів її вивів чийсь голос.

— Не переступай поріг, коли ти гість непрошений, — із-за хати вийшла стара баба, зморшкувата та з бородавками, ніби їй вже сотня літ…

— Вибачте за ранні гостини… можливо, ви підкажете, де босороку зможу знайти? — спантеличено відповіла Анна, вдивляючись у бабу.

— Євдокія… — мовила про себе баба, мостячись перед хатою на стільця, і звернулася до дівчини: — Чого тобі від мене?

Дівчина запнулася, ближче підійшла до старої та впала перед нею на коліна та цілувала її руки:

— Босорока, прошу тебе, не прогнівися на мене за прохання та не прожени! Врятуй мене та моє серце! Забери свої дарунки, якими наділила мою подругу Вірляну. Вона напускала злі чари на мого коханого і зазіхнула на святе зі святих… чуже життя. Вона порушила мою довіру і завдала мені болю. Будь ласка, знайди спосіб, щоб вона побачила наслідки своїх дій.

— Це все твоя вина, — суворо відповіла стара. — Навіщо з нечистю дружбу завела?

Анна не розуміла, про що говорить босорока…

— Не воджу я дружби з нечистю! — дівчина перехрестилася та дивилася в очі босороки.

— Подруга твоя, Вірляна — повітруля, дух нечестивий! Чарами присвоїла собі чуже життя та Дам’яна полонила, — сплюнула баба в бік, наче бридко їй було навіть вимовляти це ім’я.

Від цих слів Анна ще дужче перелякалася та схопилася за горло. Їй не вірилося в почуте. Яка ж вона була сліпа та не розуміла, з ким дружила.

— Босорка, що ж мені тепер робити? Як Дем’яна рятувати? — у розпачі Анна сиділа перед босоркою та тримала свої руки на грудях, які тремтіли від страху.

— Йди додому і лягай спати. Спи, стільки скільки зможеш. Будь удома, аж поки ворони в хату не залетять — тоді біжи до лісу.

— Після цієї ночі не зможу я заснути… — навіть не договоривши, шепотіла дівчина, із сумом та розчаруванням хапаючись пальцями за сліди рук, які виднілися на шкірі.

Босорока піднялася та підійшла до хати, нарвала дивної тонкої трави з синім відливом та простягнула дівчині:

— Хочеш жити, то з’їж цю траву.

Анна з подивом дивилася на стару та й з’їла все. Її тіло стало важке та кволе, а очі самі по собі заплющувалися. Дівчина простягнулася на землі та міцно спала. Босорока позвала до себе одного козла та приказала йому:

— Бери дівчину та віднеси додому, тільки дивись, щоб тебе ніхто не бачив! — босорока розвернулася й пішла до хати. А козел витягнувся, став на задні копита, його роги погрубшали, а з носа шумно виходило гаряче повітря. Він був огидним створінням яке світ лише бачило. Узяв дівчину, закинув на волохате широке плече та великими й впевненими кроками поніс до її села.