До дому

Осінній ,північно-східний, холодний вітер зривав з дерев пожовкле листя, кидав його на землю і котив по полю ген кудись за обрій. Сіро-чорні хмари неслися по небу, тільки на якусь мить, час-від-часу, то відкривали небесну синь, то ще дужче затуляли її. А там, на заході, небо, зливаючись із горизонтом , кидало на землю крупнисті сніжинки, і ніби туманною пеленою затягувало горизонт.

По шляху, обсадженому тополями , в напрямку села йшов чоловік. Він швидко ступав по втоптаній обабіч дороги стежині, зрідка перескакуючи калюжі та обминаючи повалене вітром гілля дерев. На якусь мить чоловік зупинився.

Оглянувшись, він поклав невеличкого чемодана на землю, дістав портсигар і, зробивши самокрута, закурив. По дорозі, доганяючи його , рухалась    підвода. З коней виривались клубки пари, вкриваючи памороззю ніздрі та гриви. Їздовий, порівнявшись з чоловіком, призупинив коней.

• • Здоров був юначе! – привітався він.
  • Доброго дня , - відповів той на привітання.
  • Сідай підвезу, в ногах правди немає,- усміхнувшись, запропонував їздовий. Чоловік , поклавши чемодана на воза , влаштувався на лаві біля їздового. Той , підігнав коней батогом.
  • Дивлюсь і не можу розпізнати. Знайоме обличчя. Ти не з Сокиринець?
  • Так звідти,- відповів той.
  • Чий будеш?
  • Стойка Івана син. Олександр, мене звати!
  • О , Сяню, а чого це я тебе не впізнав? Змужнів , виріс. А ти мене впізнаєш?
  • Впізнав дядьку Миколо, ви , як мені бабця розказувала, наш далекий родич.
  • Так ,так, сину. Ми з твоїм татом колись товаришували. Хороший був чоловік. Війна клята, скільки вона життів забрала, один Бог знає, - сказав він із сумом і замовчав.

Деякий час вони їхали мовчки. Хлопець курив. Їздовий підганяв коней віжками і зрідка поглядав в сторону юнака.

• • Розкажи , як там на Донбасі?

• • Що вам дядьку розказати? Донбас, це великий шахтарський край. Багато шахт, заводів, фабрик. Людей багато. Щоб все розказати треба не один день. А якщо коротко то люди там тяжко працюють, але і непогано заробляють. Не колгоспники, які не мають паспортів і не мають права їхати,куди їм заманеться , а вільні люди.

А що в нашому селі? Що нового?

• • Нового ніби нічого, але якщо тебе три роки тут не було, то багато що змінилось.

Контору колгоспу побудували, пару приміщень нових на фермі. Корівник.

Дорогу камінну до колгоспу зробили. Люди працюють. Хто де. Жінки в ланках і на фермі. Чоловіки переважно в тракторній бригаді. Дехто в будівельній. А деякі знову теплі місця позаймали. Наприклад, Федір Копирчоха, знову урядує. Знову бригадиром його поставили. А ти хоч знаєш, що це він доніс на твою маму в НКВД?

• • Знаю дядьку, ще як малим був, бабця мені розказувала. В селі то не секрет.
  • І що ти йому за це все простив?
  • Ні дядьку не простив, але давайте за це зараз не будемо,- відповів хлопець. Він зробив глибоку затяжку, а потім випустивши носом дим, кинув недопалок в сторону і сплюнув.

* * *