Совіти відступають

Марія вийшла на подвір’я    і спрямувала свій погляд в сторону західних скал, що стіною нависали над правим берегом річки . Там за ними, вона почула гул моторів, крики людей на чужинській  ,  незрозумілі їй, мові .            Доносилась стрілянина . Одинокі вистріли переливались з автоматними чергами . В небі спалахували            ракети .           Марія , постоявши пару хвилин , поспішно            знову зайшла в хату.    

Дивлячись через вікно , побачила, як через річку перепливають люди.

Було видно, як вони, перепливаючи, тримають в руці над головою одяг і зброю . На цьому березі , наспіх одівшись, вони швидко спішились і невеликими групами направились через верхні городи в напрямку лісу.

• • • Совіти відступають, - подумала вона про себе…..

* * *

          Ось уже більше  трьох з половиною років минуло з тих пір, як заарештували енкаведисти її  невістку . Залишилась вона з  її малими дітьми - своїми онуками сама , як билинка в полі .  Від сина  Івана теж чомусь немає   жодної вістки, ще тоді, восени минулого року, приходив він крадькома вночі , так, щоб  ніхто  з сусідів не побачив його появи і не доніс . Переночував , натішився своїми діточками , а під ранок        поцілував їх і наче розтворився в ранковому тумані, ніби й не приходив.

        Розказував    Марії, що відсидів він два роки на висланні в Сибіру , під Воркутою, що  там було  і  як було  не  признавався  матері, а сказав ,  що заставили його написати розписку , що він більше  ніколи  без дозволу оперативних  служб НКВС, не буде відвідувати рідне село . А дозвіл, хто ж його дасть? Тож не послухався тієї заборони Іван, бо ж немає таких сил , казав, щоб могли заборонити йому , уже вільно поселеному в двохсот кілометровій до кордону зоні,  побачитись з дітьми  ,  та навідатись до них і розізнати  що-небудь про свою кохану дружину. Сумував він, тужив і плакав за нею, і де ж вона зараз, чи жива , чи здорова ,  чи згадує його – не знає. І ніхто нічого не знає.  Усі мовчать. І в сільській раді, не раз Марія розпитувала, то тільки плечима знизують. Напевно , кажуть, в Сибіру. А де саме і в кого це можна дізнатись, ніхто не знає.

• • • А діти , як були зраділи його появі, - згадує Марія. - Галя з Сашком , притулившись до нього, тільки про маму розпитували. – Де наша мама тату? Чому вона з тобою до нас не приїхала? Коли вона до нас вернеться? Запитували і так пристрасно дивились йому в очі, що він не витримав тих поглядів і відвернувся.

Сльози котились по обличчі, він тільки змахував їх рукавом , а потім взявши себе в руки, обернувся до дітей і став їх заспокоювати.

• • • Наша мама любить вас дуже! Вона жива і обов’язково до вас вернеться……

***