Красная сжімаєт власно

• • • Лєвой! Лєвой! Левой! Раз, два , трі! Раз, два, трі! – твердим голосом викрикував лейтенант.

Взвод! Запєвай! –  пролунала  його команда і солдати   завели популярну в той час           солдатську пісню…

• • Красная Армія, марш, марш пєрйод!
  • Реввоєнсовет нас в бой зовйот.
  • Ведь от тайгі до брітанскіх морєй
  • Красная Армія всех сільнєй! - затягнув ведучий. Взвод хором підтримав приспів.
  • -Так пусть же Красная Сжімаєт властно
  • Свой штык мозолістой рукой,
  • І всє должны мы Нєудержімо
  • Іті в послєдній смертный бой!

…Взвод, машируючи, пройшов повз будівлю  тюрми в напрямку  казарм. Солдатська пісня, що голосно звучала, і доносилась до тюремних камер, віддаляючись затихала і тільки тупіт маршу солдатських черевиків звучав в голові Євгенії ніби злився з ударами її серця, і пульсував у скронях допоки вона не обняла руками голову і не вдарилась нею об стіну.

    З тих пір, як переступила вона поріг цієї катівні, пройшло не багато не мало а дев’яносто днів. В кутку тюремної камери рисувала Євгенія маленьким кусочком цегли ледь помітні сторонньому погляду рисочки днів перебування її тут в цьому пеклі. Виснажена фізично, морально розтоптана, вона з вродливої , енергійної , життєрадісної молодої жінки перетворилась в худу , немічну, виснажену допитами, побоями та зґвалтуванням, замучену , подібну на живий скелет, небогу.

         Скільки сліз пролито, скільки прокльонів пролунало з її вуст в адрес Федора, по наклепу якого попала вона сюди, в адрес слідчого опера ,що в завершенні допитів,ґвалтував і глумився над її тілом. Бив , вбивав, а потім обезсилену по-звірячому , єхидно усміхаючись, доводив до безумства. Проклинала до десятого коліна. Дітей і внуків їх, проклинала і ненароджених потомків їхніх, розуміючи , що це не допоможе. Що не вирватись її звідси, не побачити більше ні дітей своїх, ні чоловіка, ні рідних, ні хатини рідної, ні полів житніх , ні вишень квітучих в садах над Збручем, нічого….

Ось зима вже закінчилась, через грати видно , що прийшла весна, топиться від сонячного проміння сніг на тюремних дахах і потічки від талого снігу дзюрчать під вікном, наче пташиний спів, забудешся, закриєш на якусь хвилину-другу очі і задається , що все це сон, страшний сон і не більше, а розкриєш - то бачиш , що все навпаки. І ти , і співкамерники твої тут чекають  того судного дня, а коли він настане один Господь Бог знає. А так ще хочеться жити, творити, кохати. Любити і цілувати своїх дітей, милуватися сонцем і дощем, вітром і хмарами….

Так минув день. На допит , як на диво сьогодні не викликали.

***

     Майор з групою солдатів, підійшов до тюрми. Друга година ночі. Часовий, що стояв на вхідній брамі, вигукнув: «Стой, кто ідьйот?», та почувши пароль став струнко і приклавши руку до козирка віддав честь .

• • Еті ребята со мной. Где начальник караула? Доложи ему!

Майор з солдатами зайшли в приміщення . Начальник тюрми та старший опер вже чекали його в кабінеті. Привітавшись майор розпорядився.

• • Подайте мне дела  заключьйонних, предназначенних для етапірования. Начальник тюрми поклав на стіл паку документів.
  • Вот еті, по котрим есть постановленія троєк. А вот по етім ожидаются аналогіческіє постановления через два –три дня. Всего 13 человек. По трьом из них ожидаются постановления .
  • Кто такиє?
  • Враги. Шпіони і диверсанти.
  • Віну свою прізналі?
  • Двоє прізналі? А вот ета,- тюремник поклав перед майором папку, -Стойко Євгенія , упьйортая баба , не прізнала.