Приїхали

Посадили Євгенію в кузов полуторки . На лаву біля неї з обох боків сіли конвоїри, третій із зброєю напоготові сів обличчям до жінки. Він став слідкувати за кожним її рухом. Євгенія наче закам’яніла статуя дивилась скляними очами на подвір’я , де плакали навзрид малі діти зі свекрухою, де ще годину тому назад вона виглядала свого Івана , та так і не дочекалась.

В душі пекло вогнем, кров’ю обливалось її серце , груди від жалю і розпачі стиснулись так, ніби на них поставили велику кам’яну брилу. Вона все зрозуміла.

• • Це помста Федора за мою гордість і непіддатливість ,- здогадувалась вона. Але ж немає безвихідних ситуацій, тільки смерть може все перекреслити. Невже це вона в особі цих конвоїрів, цього картатого офіцера прийшла оце за мною?

Ні , ні , ні ! Я хочу жити , я люблю життя, своїх дітей , свого чоловіка. Чому? Чому так несправедливо поступають зі мною??? – Вона ставила собі ці запитання.

Запитання. Запитання. Запитання…. І на жодне не знаходила відповіді.

Машина різко рушила і поїхала вулицею вниз , а там за селом повернула наліво і помчалась , здіймаючи куряву , біля ліска , край житнього поля, де .ще вчора вона жала і складала ці снопи . Копиці жита по ліву сторону шляху, зоране поле по праву, а там по заду Збруч , кордон і Польща .

Сумні, купчасті хмари вітер гнав на схід , машина, обминаючи дорожні ямки, раз- по-раз , скакала        на вибоїнах . Жінка холодним поглядом дивилась туди, на західний горизонт , туди , куди так часто задивлялась на красу заходу сонця, на темно-блакитні, з оранжевим відтінком хмари … А зараз якийсь,  раніше не чуваний , шум в голові, і, он ті правобережні голі скали сумно проводжають її в цю неочікувану подорож, в це тривожне туманне майбуття, наче в безодню.

***

Кам’янець-Подільський. Тюрма. Полуторка під’їхала до великої залізної брами і зупинилась.

• • Приєхалі! -  гаркнув офіцер,  відкриваючи дверцята кабіни, і зазираючи в кузов.
  • Розгружайте ету тварь ! - приказав він  конвоїрам ,  показуючи рукою на жінку .

Один з них , той що сидів праворуч, пхнув кулаком Євгенію в плечі . Вона піднялась з лави і стала злізати з кузова. Ступивши на землю, відчула ще один неочікуваний ударю, та зціпивши зуби , мовчки підійшла і стала під стіну .

Наручники вп’ялись в зап’ястя , руки набрякли і дуже боліли .

• • Товаришу офіцер! Дайте солдатам вказівку зняти з мене наручники , а то в мене руки дуже болять . Я ж нікуди не втечу . Дуже прошу вас. Змилуйтесь! - мовила вона, благаючи .

• • Прекратіть разговори ! Обойдешься!- різко відповів він, єхидно усміхаючись . Під конвоєм Євгенію завели в приміщення  . Темним підземним коридором її повели в камеру. Тюремник зняв з жінки наручники. Відкривши засув, штовхнув її в середину приміщення і закрив за нею на ключ масивні , залізні двері.

***