Надомник

Іван з сусідом Миколою повертались з роботи. Вчорашня гроза та ураганний вітер зруйнували на колгоспному стані дах корівника, і сьогодні вони разом з іншими будівельниками трудились над його ремонтом. Зійшовши біля погранзастави в долину, вони направились вулицею до дому.

• Зайдемо, Іване, в крамницю та пропустимо по сто грамів? – запропонував Івану товариш.
• А що, можна зайти, за одно і дітям цукерків куплю, - відповів той.

Вони звернули на подвір’я де розташовувалась сільська крамниця-надомник.

В простій сільській старій хаті в невеликій кімнатці, прямо із сіней, розміщувалась крамниця. Господар, що був сам і продавцем і власником  будівлі  й  постачальником, тримав цю крамницю з дозволу районного відділу НКВС, і як нашіптували люди, служив в них тут таємним агентом. Але чи дійсно це було так, чи це тільки пускали плітки злі язики, ніхто толком не знав, а хто про це здогадувався, той зайшовши купити товар старався тримати як кажуть «язик за зубами». Командування погранзастави теж сюди часто навідувалось. Тому що саме тут, при чарці, коли чоловік хильне собі лишнього, йому розв’язується язик. І тоді в нього можна багато чого вивідати. Не даром кажуть «Що в п’яного на язиці то у тверезого на умі», чи навпаки. Доноси. Доноси. Доноси. таємні агенти тут в прикордонному  селі працюють «не покладаючи рук». Доносять по інстанції, а  там  в  НКВС  роблять вже висновки «Хто є хто», і які міри впливу можна до  людини  застосувати.

Вже почало вечоріти. На лаві під хатою сиділо троє чоловіків. Двох Іван знав добре, третій був йому не відомий. Вони, як побачив Іван, були вже добряче на підпитку. Про щось розмовляли і сперечались.

Іван з Миколою зайшли до крамниці

• Два по сто і тюльки грам з вісімдесят на закуску. І хліба пару кусків, ну грам з двісті, - розпорядився Микола.
• А мені, - доповнив Іван, - ще м’ятних цукерків сто грамів. Продавець, наливаючи в стакани горілку, промовив:
• Тільки пити там на дворі на лаві, а то тут, бачите, тісно.

Чоловіки взяли куплене і вийшли з крамниці. На подвір’ї вони, не сідаючи на лаву підійшли до рогу хати, де стояла перевернута вверх дном бочка, розкласти на неї, розстеливши газету, весь куплений наїдок, випивши, стали закусувати.

Між чоловіками, що сиділи рядом на лаві, велась якась гучна розмова, та Іван з Миколою не вникаючи в її суть, продовжували ділитись враженнями про наслідки вчорашньої грози та про якість проведених ними ремонтних робіт.

Погомонівши з пів години, вони вийшли з подвір’я на вулицю і попрямували до дому.