Гроза

Три дні, що минули після того неприємного вияснення особистих стосунків Євгенії з бригадиром на житньому полі, нічим особливим не відрізнялись від попередніх. Її ланка дожинала відведену їй загінку, щоденно виконуючи та перевиконуючи норму виробітку. Федір лише раз проїздив мимо бричкою та біля ланки Євгенії не зупинявся. Жінка бачила, що затаїв цей худорлявий, злопам’ятний чоловік на неї зло, і вона очікувала коли він «підсуне їй свиню».

• Просто бригадир чекає слушного моменту, - подумала вона.

І цей момент настав….

Після роботи, як завжди, Євгенія з жінками йшла до дому. День видався спекотним, без вітру і хмар. Після такої задушливої та тихої погоди слід було  чекати грози. На південному заході горизонт почало затягувати темно-синіми хмарами. Захід сонця розмалював небо темними плямами та, як показалось Євгенії, сонце заховалось не за горизонт, а пірнуло в цей сердито-темний вир, як в  безодню.

• В ночі буде гроза, бачите як небо затягнулось, - поділилась враженням дівчина, що першою звернула зі польового шляху на стежку до села.
• Буде, ой буде. Щоб не дай Боже лиха не наробило, - підтримала її розмову Дарина, яка йшла спереду Євгенії.

Там десь далеко пролунали розкоти грому. Небо прямо на горизонті час від часу стало спалахувати яскраво-синьою загравою. Раптом подув сильний вітер. Жінки одна за одною почали бігти вниз стежкою до села. А там на вулиці розбіглись, не прощаючись, кожна до своєї хати.

Євгенія забігла на подвір’я і зразу ж до хліва.

• О слава Богу Галя корову вже пригнала, - промовила вона сама до себе, побачивши, що корова на місці, а дочка з сином стоять на сходах під стріхою і, радісно усміхаючись, чекають її. Вона поцілувала дітей і покликала їх в хату. На дворі почалась сильна гроза.

***