Копирчоха

Сонце повернуло на полудень, а жінки все жали, не розгинаючи спин.

• Може сядемо на обід і перепочинемо трохи? – запитала голосно одна із жінок з крайнього ряду загінки.
• Можна !- відповіла Євгенія і жінки стали залишати роботу. Вони підходили до своїх клунків. Кожна стала витягувати свій скромний полуденок .
• Он і воду підвезли - повідомила Дарина, показуючи в бік польового шляху. Там , звернувши на стерню їхала однокінна бричка. В ній, як завжди, бригадир Федір ,якого  прозивали в селі «Копирчоха».
  . Привітавшись до жінок із сусідньої ланки, що працювали ліворуч від Євгенії, чоловік повернув коня в бік їхньої ланки.
• Дивіться мені норму сьогодні зробіть і забезпечте якість! - чи то жартома, чи то серйозно, без привітання виголосив він зіскакуючи з брички.
• Стараємось, - відповіли жінки майже хором.

Євгенія мовчала пригадуючи недавнє настирливе залицяння Федора. Той ніби навмисне підійшовши до ланкової голосно, щоб всі чули звернувся до неї:

•    А ти Женю, за якість роботи жіночок будеш відповідати особисто. Під кінець робочого дня приїду і перевірю. Так що дивіться - звернувся він до жінок, - не підведіть своєї ланкової. Він підморгнув до Євгенії й дав знак, що ще повернеться та щоб вона його почекала.

Та , нічого не відповівши, тільки знизила плечима, мов «З якої статі?». Жінки, побачивши цю картину і знаючи Федора, як палкого любителя гарних жінок тихо хіхікали.

***

Ланка Євгенії перевиконала доведену денну норму із хорошим доробком. Кожна із жінок норму перевиконали в середньому по п’ять снопів зверху, а сама Євгенія нажала більше норми майже пів копи. Зібрала колоски на вижатій площі, снопи гарно і рівненько поскладала в копиці, хоч стій і любуйся роботою.

Сонце заховалось за горизонт. Жінки одна за одною через лісок попрямували додому, тільки Євгенія сіла під крайньою від дороги копицею і стала чекати бригадира. В душі в неї вирувала злість , якась невидима серцю образа.

• За кого він мене приймає? – запитувала вона в думках сама себе, - все це навмисне придумав, та нічого йому не вийде. Нахабно він мене не візьме, як би не старався.

І ось нарешті вдалині на пагорбку зі сторони села показалась кінна бричка, що швидко скотилась по шляху в низ до потічка і пропала з виду. Через якихось пару хвилин, вона знову визирнула з яру як привид. Федір гнав коня щосили ніби спішив на пожежу. Побачивши Євгенію він натягнув віжки й сповільнив біг коня.

• Фу, - сказав він, - думав не встигну і ти не дочекавшись підеш до дому. Сідай до мене в бричку, поїдемо подальше від людського ока, - запропонував він жінці.

Та глянула на нього з під лоба і недвозначно усміхнулась.

• Та ми ж маємо перевіряти якість роботи моєї ланки. Чи не так? – запитала вона його, - чи ти думаєш ,що я така наївна і нічого не розумію?
• Ну розумієш. Я ж….

Та жінка перебила його на пів слова.

• А що скажуть мої жінки? Що люди в селі скажуть? Чоловік що мені скаже, коли йому донесуть? Навіщо ти кидаєш кістку в мою сім’ю? – перейшла вона на крик. На її обличчі появились сльози. Федір зіскочив з брички й захотів її заспокоїти. Він підійшов до жінки і спробував її обняти, та Євгенія викрутилась з обіймів.
• Женя, я ж люблю тебе, хіба ти не розумієш? Ніхто нічого не скаже, от побачиш. Ти знаєш який зараз час? В мене сила. Я довірена особа НКВД. Я будь-кому в селі можу лапті сплести й твоєму чоловіку теж.
• Бійся Бога Федоре, що ти верзеш. В мене ж малі діти. Я люблю свого чоловіка. Не тебе, а свого Івана, - зі слізьми на очах прокричала Євгенія.
• А воно одне одному не помішає, - відповів той, - будеш собі  його любити, тільки віддайся мені зараз. Я ночами не сплю все думаю про тебе. Ти мені постійно перед очима. Я з розуму сходжу. Я гину за тобою!

Він силою обнявши жінку повалив її на копицю жита і став цілувати. Жінка почала пручатися, відвертаючи губи від поцілунків. Міцно тримаючи однією рукою жінку за стан , він другою став оголяти її тіло. Євгенія стала кусатись, а потім зібравшись з силами вдарила Федора рукою в обличчя і вирвалась з обіймів. Схопивши серп і клунок з пустою тарою від полуденка вона побігла в напрямку ліса до села. Федір підіймаючись крикнув їй вслід:

• Ти мене запам’ятаєш !

***