Колоски
Євгенія прокинулась спозаранку. Поспіх оділась і підійшла до вікна. На дворі почало розвиднятись. За вікном, там за річкою вершини голих скал вже відбивали першим сонячним промінням. Чоловік з дітьми ще спали. Тільки стара свекруха вже поралась біля кухні ніби й не лягала. Діти, дочка Галя восьми років та трьох річний Сашко обійнявшись, спали на постелі біля печі.
Вона усміхнулась, як завжди, і вибігла з хати. Стара Марія проводила її поглядом і в душі раділа за свою невістку.
Стара підійшла і присіла біля їхнього ліжка. Дивлячись як солодко вони сплять, стала молитись про себе і просити Господа Бога, щоб дав їм здоров’я і щасливі долі.
Той спав як убитий після вчорашньої косовиці.
Іван прокинувся. Одівшись, він взяв відра та коромисло і пішов по воду.
Євгенія, повідомивши всіх членів своєї ланки про завдання та доведену норму виробітку на день, зайшла до хати та сіла за стіл. Іван, напоївши корову, і собі підсів біля дружини.
Поснідавши, та взявши собі пляшки молока та по окрайцю хліба Стойки стали розходитись на роботу. Іван, закинувши на плече косу, поцілував дружину і вийшов на вулицю. Там його вже чекали сусіди-косарі.
***
Жінки ланки Євгенії, зібравшись на вулиці біля криниці, рушили стежкою вгору в напрямку лісу. Розмови й гамір жінок час від часу переривався гучним сміхом від розказаної ким то небилиці, чи веселої історії.
- Поговоримо дівчата хоч по дорозі на роботу, тому що у полі треба буде жати й голови не підносити, - промовила сусідка Євгенії, Дарина, жінка років сорока, - Ну і норму ж нам Федір встановив, дай Боже.
Невеличкий лісок, що огорнув наче покривалом лівобережну лощину, зустрів жінок свіжою ранковою прохолодою, приємним блаженством і запахом ароматних лісових трав. Відлуння від розмов та жартів доносилося до краю ліса, а звідти лунала гучна розмова жінок сусідньої ланки, що йшла сусідньою стежкою неподалік. Пройшовши лісок, перед жінками розкинувся широкий лан спілого високого жита. А там, з лівого краю, стояли ряди складених в копиці вижатих хлібних снопів. І ось вона, розпочата вчора загінка, що прямокутником врізалась у хвилястий хлібний лан.
Там позаду за плечима ліс, за лісом село, за селом Збруч, за річкою Польща.
Там йде зовсім інше життя. Одноосібники пораються кожен на своєму полі. І звідси видно, як люди, здебільшого у двох, жнуть свій вирощений урожай. Жнуть і теж складають в копиці, а потім возять підводами в село. Там он на пагорбі, що на правому березі вверх по течії, видно господарство пана Граб’ї, що чимось нагадує наш колгосп, - подумала Євгенія.
Захопивши кожна свою постать, жінки взялись до роботи. Євгенія розклала перевесла по обидва боки своєї загінки й стала вправно жати. Тут було вже не до розмов. Руки, як на автоматі, прибирали й жали житні стебла, складаючи їх в снопи. Снопи зв’язувались перевеслами й залишались позаду на стерні, а вже потім після кожного шістнадцятого снопа, складались акуратно в копицю, колоссям до середини, по чотири на хрест, а з останнього снопа робився своєрідний дашок колосками вниз, вижатою стернею вверх.
Сонце палило як навіжене. Жодної хмаринки. Піт заливав обличчя. Змахуючи рукавом піт, жінка подумки розраховувала чи впорається вона сьогодні з доведеним завданням. Головне не залишати після себе колосків. За неякісну роботу можуть і засудити. Вона старалася і дівчатам наказувала не залишати за собою огріхів.
***
Відредаговано: 09.03.2023