КОЛОСКИ

 Колоски

Євгенія прокинулась спозаранку. Поспіх  оділась і підійшла до вікна.  На дворі почало розвиднятись. За вікном, там за річкою вершини голих скал вже відбивали першим сонячним промінням. Чоловік з дітьми ще спали. Тільки стара свекруха вже поралась біля кухні ніби й не лягала. Діти,  дочка Галя восьми років та трьох річний Сашко обійнявшись, спали на постелі біля печі.

• Ти чого так ранесенько встала, ще було трохи поспати, - тихо прошепотіла мати, підкидаючи в піч поліна.
• Йду закажу дівчат з ланки, щоб брали серпи й перевесла та виходили сьогодні жати на розпочату загінку за лісом, - таким же тихим голосом відповіла та, а потім додала, - жнива мамо, а мене, як  ланкову, будуть питати. Ви ж знаєте які зараз строгі порядки.

Вона усміхнулась, як завжди, і вибігла з хати. Стара Марія проводила її поглядом і в душі раділа за свою невістку.

• • Як красива, так і роботяща, - подумала вона, - і живуть вони з її сином Іваном душа в душу. Он онуки. Такі ж красиві як і мої діти.

Стара підійшла і присіла біля їхнього ліжка. Дивлячись як солодко вони сплять, стала молитись про себе і просити Господа Бога, щоб дав їм здоров’я і щасливі долі.

• • Відверни та помилуй їх Боже в цей смутний час, - перехрестивши рукою над їхнім ліжком промовила вона тихо, і підійшла до сина.

Той спав як убитий після вчорашньої косовиці.

• • Іванку, вставай! Женя он уже побігла заказувати дівчат на роботу. Вставай, я вже вам їсти приготовила.

Іван прокинувся. Одівшись, він взяв відра та коромисло і пішов по воду.

Євгенія, повідомивши всіх членів своєї ланки про завдання та доведену норму виробітку на день, зайшла до хати та сіла за стіл. Іван, напоївши корову, і собі підсів біля дружини.

• Перекусіть діти поки підете на роботу, я ось каші зварила, - промовила мати подаючи на стіл, - дітей я потім нагодую.

Поснідавши, та взявши собі пляшки молока та по окрайцю хліба Стойки стали розходитись на роботу. Іван, закинувши на плече косу, поцілував дружину і вийшов на вулицю. Там його вже чекали сусіди-косарі.

***

Жінки  ланки  Євгенії, зібравшись на вулиці біля криниці, рушили стежкою вгору в напрямку лісу. Розмови й гамір жінок час від часу переривався гучним сміхом від розказаної ким то небилиці, чи веселої історії.

- Поговоримо дівчата хоч по дорозі на роботу, тому що у полі треба буде жати й голови не підносити, - промовила сусідка Євгенії, Дарина, жінка років сорока, - Ну і норму ж нам Федір встановив, дай Боже.

• Нічого, впораємося - промовила Євгенія.

Невеличкий лісок, що огорнув наче покривалом лівобережну лощину, зустрів жінок свіжою ранковою прохолодою, приємним блаженством і запахом ароматних лісових трав. Відлуння від розмов та жартів доносилося до краю ліса, а звідти лунала гучна розмова жінок сусідньої ланки, що йшла сусідньою стежкою неподалік. Пройшовши лісок, перед жінками розкинувся широкий лан спілого високого жита. А там, з лівого краю, стояли ряди складених в копиці вижатих хлібних снопів. І ось вона, розпочата вчора загінка, що прямокутником врізалась у хвилястий хлібний лан.

Там позаду за плечима ліс, за лісом село, за селом Збруч, за річкою Польща.

Там йде зовсім інше життя. Одноосібники пораються кожен на своєму  полі.  І звідси видно, як люди, здебільшого у двох, жнуть свій вирощений урожай. Жнуть і теж складають в копиці, а потім возять підводами в село. Там он на пагорбі, що на правому березі вверх по течії, видно господарство пана Граб’ї, що чимось нагадує наш колгосп, - подумала Євгенія.

Захопивши кожна свою постать, жінки взялись до роботи. Євгенія розклала перевесла по обидва боки своєї загінки й стала вправно жати. Тут було вже  не  до розмов. Руки, як на автоматі, прибирали й жали житні стебла, складаючи їх в снопи. Снопи зв’язувались перевеслами й залишались позаду на стерні, а вже потім після кожного шістнадцятого снопа, складались акуратно в копицю, колоссям до середини, по чотири на хрест, а з останнього снопа робився своєрідний дашок колосками вниз, вижатою стернею вверх.

Сонце палило як навіжене. Жодної хмаринки. Піт заливав обличчя. Змахуючи рукавом піт, жінка подумки розраховувала чи впорається вона сьогодні з  доведеним завданням. Головне не залишати після себе колосків.  За  неякісну  роботу можуть і засудити. Вона старалася і дівчатам наказувала не залишати за собою огріхів.

***