Розділ 29

Я дозволив собі занадто багато.

Слова, які крутилися в голові, зірвалися з вуст, щойно я відчув її тепле тіло так близько. Я бачив, як Барбара зашарілася, як її губи ледь тремтіли, намагаючись знайти гідну відповідь. Але вона не знайшла.

Просто різко підскочила з місця, ніби її вжалило.

— Мені... мені терміново треба до спальні! — пробелькотіла вона, навіть не глянувши мені в очі.

Я спостерігав, як мала майже бігом вислизнула з кімнати, а потім відкинувся на спинку крісла, приглушено сміючись.

Так, я перегнув.

Але, чорт забирай, воно того варте.

Я тільки потягнувся до склянки, коли задзвонив телефон.

Дзвінок, якого я чекав.

Я не поспішав відповідати, давши тому виродку помаринуватися в очікуванні. Тільки коли телефон задзвонив утретє, підніс його до вуха.

— Ворон, ти клятий... — Болтон зірвався на крик, але я лише мовчки чекав.

Нехай виливає свою злість.

— Ти перегнув, покидьку! Чорт забирай, ти перейшов усі межі!

Я покрутив у руках запальничку, насолоджуючись його істерикою.

— Ти вже випустив пару? — перебив я, дивлячись на вогник.

На тому кінці дроту запала тиша.

А потім важкий видих.

— Я виконаю твої умови, — голос Болтона здався мені надто спокійним. Схоже, він нарешті проковтнув свою гордість.

Я усміхнувся.

— Так от що ти скажеш, коли тебе притиснуть до стіни, — я нахилився вперед, стискаючи телефон міцніше.

Я виграв.

***

Піднімаючись сходами, відчуваю ейфорію.

Болтон визнав мою силу.

Він здався.

І хоча цей покидьок призначив зустріч лише на завтра, я вже знав результат. Це була моя перемога.

Внизу хлопці вже підіймали келихи, святкуючи тріумф, але мені хотілося чогось іншого.

Барбара.

Я не знав, чому зараз тягне до неї. Чи то через той дивний вираз обличчя, коли вона тікала нагору, чи тому, що ми обидва знали: зовсім скоро ця історія закінчиться.

Я відчинив двері і побачив її біля вікна.

Барбара стояла нерухомо, притискаючи долоні до щік, ніби намагаючись зігріти себе.

— Довго ще плануєш ховатися, принцесо?

Вона здригнулася від мого голосу, але не повернулася.

Я зробив ще кілька кроків і вже стояв майже впритул, коли простягнув руку і повернув її до себе.

В очах Барбари змішалися емоції, які я не встиг прочитати.

— Завтра все закінчиться, — я торкнувся її обличчя пальцями, проводячи по вилицях, вловлюючи легке тремтіння її шкіри.

— Тобто?

— Твій батько погодився на мої умови.

Вона повільно опустила повіки.

— Так… — видихнула, і її губи ледь ворухнулися. — Я рада, що скоро повернуся додому.

Мої пальці завмерли на юному обличчі.

— У мене тепер буде менше головного болю, — буркнув я, придивляючись до її реакції.

Барбара відкрила очі, вже готова щось заперечити, але я не дав їй шансу.

Притягнув її ближче і вп’явся у вуста.

Барбара завмерла.

Секунду.

Дві.

І я вже думав, що мала відштовхне мене, але її губи здригнулися, піддаючись поцілунку.

Я торкався їх жадібно, глибше, відчуваючи солодкий подих, що змішався з моїм. Її пальці вп’ялися мені в груди, то ніби намагаючись відштовхнути, то хапаючись за мене, як за єдину опору.

Я втиснув її в себе, долонями ковзаючи вниз по спині, вимагаючи від неї більшого.

Барбара здригнулася, і тоді я відчув, як вона відповідає на поцілунок — повільно, невміло, але гаряче.

Прокляття.

Я не мав цього робити.

Але більше не міг зупинитися.