Розділ 15

Я стояв, спостерігаючи за Барбарою, коли на екрані телевізора з’явилася термінова новина. Ведучий з серйозним виразом обличчя розповідав про вибух у сховищі в порту, що належав Болтону. Камери демонстрували обгорілі контейнери, зруйновану частину складу та пожежників, які досі боролися з вогнем. Я помітив, як Барбара завмерла. Спочатку її очі округлилися від шоку, а потім звузилися від люті.

— Це… це ти? — її голос затремтів, але не від страху, а від злості.

Я мовчав, спостерігаючи, як її пальці стиснулися в кулаки.

— Відповідай, чорт забирай! — вона зірвалася з місця, зробивши крок у мій бік. — Ти зробив це?! Ти підірвав склад?!

Я лише знизав плечима.

— Болтон не поспішає виконувати умови. Я просто нагадав йому, що в нього обмаль часу.

— Ти божевільний! — Барбара зціпила зуби, її очі палали ненавистю. — Це теракт! Ти розумієш, що ти зробив?! Ти знищив мільйони доларів! Люди могли загинути!

— Але не загинули, — кинув я холодно. — Все було розраховано.

— Як ти можеш так говорити?! — вона труснула головою. — Ти, клятий варвар!

Я вже збирався відповісти, коли в кімнаті пролунала мелодія дзвінка. Барбара різко замовкла, а я опустив погляд на екран її телефону. "Батько".

Посмішка сама собою з’явилася на моїх губах.

— Ну, нарешті, — пробурмотів я і підняв брови, дивлячись на Барбару. — Схоже, наш дорогий татусь втратив терпіння.

Мала метнулася вперед, намагаючись вихопити телефон, але я був швидший. Міцно стиснув її зап’ястя, потім різким рухом притягнув до себе і закрив її рот долонею.

— Тихо, принцесо. Послухаємо, що скаже твій тато.

Я провів пальцем по екрану, приймаючи виклик, і ввімкнув гучномовець.

— Болтоне, — промовив я спокійно, немов вітаючись зі старим другом.

— Вороне! — його голос прогримів так, що навіть Барбара здригнулася. — Ти, виродку! Ти думав, що можеш зробити це і залишитися безкарним?!

Я примружився, насолоджуючись його люттю.

— Зробити що?

— Не прикидайся дурнем! — гаркнув Болтон. — Ти знищив мою найбільшу партію контрабанди! Я втратив десять мільйонів через тебе!

— О, то ти вже підрахував збитки? — насмішкувато відгукнувся я.

— Я не залишу цього просто так! Ти відповіси за це, падлюко!

Я поглянув на Барбару, її очі метали блискавки, а тіло напружилося в моїх руках.

— А якщо ні? — запитав я спокійно.

— Що?

— А якщо я не відповім? — повторив я, стискаючи Барбару сильніше, коли вона спробувала вирватися.

— Ти думаєш, що можеш мене шантажувати?! — Болтон аж захлинався від злості. — Ти думаєш, що ця брудна гра тобі зійде з рук?!

— Вважаю, що так, — я глянув на свої нігті, удаючи нудьгу. — У тебе ще є вісім днів, Болтоне. Поверни мені те, що належить мені, і твоя донька залишиться цілою й неушкодженою.

— Клянусь, Вороне, я спалю тебе разом з усім твоїм клятим угрупованням! Я вирву твоє серце власними руками, зрозумів?! 

Я хмикнув.

— Гарний план, але поки що тобі варто подумати про те, як повернути мої канали збуту. Твоя донька ще жива, і тільки від тебе залежить, як довго це триватиме.

— Я знайду тебе, падлюко. Я знайду тебе, і ти пошкодуєш про кожен свій вчинок.

— Хай щастить, — я натиснув кнопку й обірвав дзвінок.

Барбара намагалася проковтнути повітря, її очі блищали від злості й… страху.

— Ти мерзотник! — її голос зірвався на шепіт.

Я нахилився ближче, розслабляючи хватку.

— Знаю, мала.

***

Я сиділа за столом, втупившись у дерев’яну поверхню, наче могла знайти там відповіді на всі питання, що крутилися в голові.

Батько… Займається контрабандою.

Це здавалося абсурдом.

Я завжди знала, що він не бізнесмен у звичному розумінні цього слова. Його компанії були ширмою для чогось значно більшого. Але заборонені речовини? Вибух складу? Десятки мільйонів доларів?

Ворон мовчки поставив переді мною тарілку з млинцями. Біля неї баночка шоколадної пасти.

— Їж, — його голос був спокійним, без натяку на насмішку.

Я не ворухнулася.

— Або будеш голодна до обіду, — додав він, дивлячись прямо на мене.

Я ковтнула клубок у горлі й тремтячими пальцями взяла виделку. Апетиту не було зовсім, але я знала, що якщо не з’їм бодай шматочок, цей чоловік просто не дасть мені іншого вибору.

Механічно відламала шматочок млинця, вмочила його в шоколад і поклала в рот.

— Чай чи кава? — запитав Ворон, відкидаючись на спинку стільця.

Я здивовано глянула на нього.