Розділ 14 

Я зайшов у спальню, розтираючи вологе волосся рушником. Тіло втомлене після операції, але всередині розливалося задоволення. Усе пішло за планом. Усе було ідеально.

Кинув рушник на крісло, пройшовся кімнатою, розминаючи плечі. Уже майже п’ята ранку. Під моїм командуванням люди знають: після роботи — відпочинок. Їм потрібен сон, так само як і мені. Але чомусь я не поспішав лягати.

Погляд ковзнув на ліжко.

Барбара.

Я навіть забув про неї на кілька годин. А вона, виявляється, спить у моєму ліжку.

Ковдра сповзла трохи вниз, відкриваючи вид на її тонку талію і вузькі стегна. Моя футболка задерлася, показуючи шматочок рожевого мережива.

Того самого, що я вибрав для неї.

Я міцно стиснув щелепу, відчуваючи, як напружуються м’язи.

Гаразд, значить, приміряла.

Цікаво.

Я зробив ще один крок спостерігаючи, як дівчина спить, злегка хмурячи брови, ніби навіть у снах їй немає спокою.

Ноги самі рушили до ліжка.

Став над нею, дивлячись, як груди рівномірно здіймаються під футболкою. Варто було б розбудити її й вигнати на диван, змусити спати десь ще. Але я не зробив цього.

Навпаки.

Нахилившись, я обережно взяв ковдру і накрив її, ховаючи від власного погляду.

Бо якщо не сховаю зараз, то задеру цю футболку, і тоді…мене вже не зупинити.

***

Тепло, затишно, подушка зручно підтримує голову, ковдра огортає приємною вагою. Я прокинулася, розтягуючись у м’якому ліжку, не відразу усвідомлюючи, де я. 

А потім реальність б’є мене по голові.

Я різко сідаю, серце стукає в грудях, мов навіжене.

Перше, що бачу – силует чоловіка.

Ворон.

Він спить, розвалившись на дивані навпроти ліжка. Одна рука закинута за голову, друга лежить на животі. Диван явно замалий для нього: ноги трохи звисають, а плече зсунулося на підлокітник.

Але найбільше мене дивує інше.

Чому я в ліжку, а він – ні?

Чому він просто не вигнав мене?

Ця думка триває рівно секунду, а потім у голові вмикається сигнал тривоги: Барбаро, не тупи. Ворон спить. Це шанс.

Майже не дихаючи, я відсуваю ковдру, повільно ставлю ноги на підлогу. Вона холодна, і я знічено пригадую, що так і не знайшла собі шкарпетки.

Рухаюся на носочках, легенько, майже безшумно, як кішка.

Нахиляюся над ним, прислухаючись.

Чоловік дихає рівно, обличчя розслаблене.

Я повільно випростуюся, ковтаю клубок у горлі й роблю кілька кроків до дверей. Пальці вже тягнуться до ручки.

— Куди зібралася, мала?

Я ледь не зойкнула, серце вистрибнуло кудись у горло.

Повільно розвертаюся, зустрічаючись з його темним поглядом. Ворон не рухається, лише ліниво підпер голову рукою, дивлячись на мене, ніби я зараз не намагалася втекти.

— У в-ванну, — голос видає мене, він зривається на високі ноти.

— У ванну? — повторює він, примружуючи очі.

— Так, — я зітхаю, удавано закочуючи очі. — Уявляєте, навіть бранки іноді хочуть у туалет.

Чоловік все ще дивиться на мене, а потім повільно сідає, проводить рукою по волоссю, зітхає так, наче йому страшенно ліньки цим займатися, але підводиться на ноги.

— Ходімо, — киває головою.

***

Я вирішила не гаяти можливості та скористатися тією розкішшю, яка була в моєму розпорядженні. Після всього пережитого хотілося бодай трохи привести себе до ладу. 

Вода у ванній була теплою, приємною, і я довго стояла під струменем, змиваючи з себе залишки страху та напруги. Витерлася м’яким рушником, потім глянула на набір шпильок і резинок, які знайшла у пакеті від Ворона. Серед них були дві милі шпильки – рожеві, з блискітками. Я й сама не помітила, як рука потягнулася до них.

Заплела волосся у дві легкі косички, заколола їх шпильками й поглянула на себе в дзеркало. Я все ще виглядала змученою, але принаймні зараз була схожа на людину.

За дверима стояв Ворон. Я знала це ще до того, як вийшла – він не дав би мені жодного шансу ще раз спробувати втекти.

Вийшовши з ванної, я трохи збентежено подивилася на нього. Він оцінююче оглянув мене з голови до п’ят, потім повів поглядом до моїх шпильок і ледь помітно всміхнувся.

— Що? – буркнула я, схрещуючи руки на грудях.

— Тобі личить, — просто відповів чоловік і позіхнув, прикривши рот долонею.

— Я хочу їсти, — сказала я, вирішивши проігнорувати його коментар.

Ворон стомлено простогнав і потер обличчя руками.

— А я, чорт забирай, хочу спати… — пробурмотів він, але все одно махнув мені рукою, щоб я йшла за ним.