Розділ 9

Я не одразу повірила, що Ворон дозволив мені прийняти душ. Це здавалося настільки нереальним, що перші кілька секунд я просто стояла, ошелешено кліпаючи очима.

Вся я смерділа порохом, кров’ю, брудом і пліснявою. Це було жахливо. Такого зі мною ще ніколи не траплялося.

Але зараз… Зараз я могла все змити. Хай навіть у мене було лише десять хвилин,  цього вистачить.

Охоронець привів мене у ванну, ту саму, де я була вночі. Але тепер, при світлі, я розгледіла більше деталей. Вона була великою, просторою, з темними плитами на стінах, великим дзеркалом і дорогими аксесуарами. Не схоже на те, що має бути в будинку бандитів.

— Це ванна Ворона? — несподівано вирвалося в мене.

Охоронець лише коротко кивнув, і це мене здивувало.

У нього є особиста ванна? Така розкішна? Щось у цьому було неправильне. Чи, можливо, я мала зовсім спотворені уявлення про кримінальний світ?

Охоронець зачинив за мною двері. Я на мить затрималася біля дзеркала, оцінюючи власне відображення.

Очі розширені, темні тіні під ними. Залишки розмазаної туші. Волосся скуйовджене, заплутане, а на тілі плями крові – не моєї, чужої.

Мене ледь не знудило.

Я швидко стягнула з себе його кофту й шорти, залишившись у спідній білизні. Ще секунда  і я стала під душ.

Тепла вода ковзнула тілом, і я ледь не застогнала від задоволення.

Це було блаженство.

Я відчула, як з мене буквально змивається все: страх, паніка, відчай.

Милася швидко, розуміючи, що в мене обмаль часу.

На поличці стояв лише чоловічий шампунь та гель для душу. Вибору не було, тож я скористалася ними. Густий аромат дорогого парфуму наповнив простір. Він був різким, терпким, але водночас… приємним.

Це його запах.

Я змила залишки піни з волосся, швидко витерлася рушником і підійшла до умивальника. На ньому лежав чистий рушник, чорна футболка і… зубна щітка.

Я завмерла.

Це було дивно. Чому Ворон дав мені це? Для нього я всього лише заручниця. Його важіль впливу на мого батька.

Я стиснула щітку в пальцях, дозволяючи собі на мить відчути вдячність.

Швидко почистивши зуби, я натягнула футболку. Вона була велика, навіть більше, ніж його кофта, спадала мені на середину стегна, прикриваючи тіло.

Я ще раз подивилася в дзеркало.

Виглядала я краще, ніж кілька хвилин тому. Очі не були такими згаслими. Шкіра чиста. Волосся вологе, пахне його шампунем.

Провела пальцями по коміру футболки. Вона була м’якою, приємною до тіла. Я навіть не встигла задуматися, що це означає, як двері різко відчинилися.

На порозі стояв Ворон.

Я скрикнула й інстинктивно відступила, прикриваючи себе руками, хоча на мені була футболка.

Чоловік окинув мене поглядом.

Очі темні, холодні, беземоційні.

Потім куточки його губ сіпнулися в ледь помітній усмішці.

— Твій час вийшов, принцесо.

***

Я дозволив собі довше, ніж варто було б, оглянути її. Мокре волосся прилипло до обличчя, краплі води стікали по шиї, губи припухлі від гарячого душу. Але найцікавіше було нижче. Чорна футболка на кілька розмірів більша закінчувалася занадто високо, оголюючи стрункі засмаглі стегна. Барбара стиснула її пальцями, намагаючись прикрити себе, та лише зробила гірше – тканина натягнулася по грудях, окреслюючи тонку талію.

Я встиг помітити, як мала зніяковіло опустила голову, не сміючи подивитися мені в очі. Це була перша правильна дія за весь час її перебування тут. Але навіть цього було недостатньо.

Посміхаюся, нахиляючи голову.

— Без білизни, принцесо? Я зачарований.

Барбара різко підводить голову, її обличчя червоніє, а очі блищать від приниження.

— Ви… — вона стискає кулаки, але не встигає нічого сказати, бо я хапаю її за зап’ястя.

— Не починай. У тебе є тільки два варіанти: або ти мовчки йдеш за мною, або я повертаю тебе у камеру і нехай тебе гризуть пацюки.

Барбара затамовує подих, дивлячись мені у вічі, ніби намагаючись зрозуміти, чи жартую. Не жартую. Врешті вона зітхає, ковтає образу й просто киває.

Я веду її коридором, міцно тримаючи за руку. Пальці холодні, і я відчуваю, як вони інстинктивно стискаються навколо моїх. Ледь не сміюся – так, ненавмисно, але дівчисько шукає в мені захист. 

Що ж, це вже цікаво.

Ми доходимо до моєї спальні. Простора кімната з великим ліжком, темними шторами й мінімальним набором меблів. Барбара розгублено озирається, а потім кидає на мене насторожений погляд.

— Чому я тут?

Я дістаю ключ із кишені й демонстративно обертаю в руках.

— Бо не хочу, щоб ти здохла від застуди, перш ніж твій батько прийме рішення.