Розділ 2. Дивна розмова

Дядька Василя, Олег з дитинства любив. Ще будучи дитиною Олег був радий проводити час разом із дядьком. Василь часто брав малого із собою на риболовлю та полювання. Перші сигарети викурені Олегом були поцуплені у дядька Василя. Навіть коли Олег навчався у школі та університеті вони були близькі. Віддалятись Олег та Василь почали після смерті бабусі Ольги. Не навмисно, якось само собою так сталось, ніби бабуся була для них скріплюючим елементом який раптово зник, чи можливо вони обидва важко переживали цю втрату. І ось уже декілька років вони розмовляли лише тоді коли вітали один одного з днем народження. І тут раптом дзвінок о сьомій ранку. Олег одразу зрозумів що щось сталось.

– Алло, відповів Олег.
– Доброго ранку, надіюсь не розбудив? Почув він якийсь стурбований голос дядька Василя.
– Ні, дядьку, не розбудили. Погано спав цієї ночі. А ви що, дзвінок в таку рань, щось сталось?
– Так, Олеже, сталось. Іван зник.
Іван був зятем Василя, чоловіком його доньки Світлани.
– Як зник?! З недорозумінням запитав Олег.
– Сьогодні ми пішли з ним по рибу. Я пішов до "Манятовської"¹ на свої місця, ну ти знаєш, а Іван залишився біля "Широкого". Коли повертався його уже там не було, ні речей, нічого, розумієш. Я подумав що він уже пішов додому, але прийшовши додому його теж ніде не знайшов. Телефон не відповідав. Я знову повернувся до "Широкого", роздивився усе, але ти розумієш там не було ані сліду, таке враження що Івана там зовсім не було. Я не знаю що мені робити. Тому і набрав тебе.
– Я зрозумів. Заспокойтесь і викликайте поліцію. Повідомте усе в деталях, скажіть хай викликають водолазів. Я вже виїжджаю. І саме головне до мого приїзду один на один не розмовляйте зі слідчим!
– Дякую, Олеже. Чекаю.
Але останніх слів Олег уже не чув, він швидко піднявся до спальні і почав одягатись. Цим самим розбудив Алісу, вона не розуміючи що відбувається одразу злякалась. Олег підійшов до неї і спробував її заспокоїти.

– Не хвилюйся, зателефонував мій дядько Василь, і сказав що Іван зник на риболовлі. Я їду в Воробіївку, треба допомогти йому знайти його, чи впоратись з тим якщо його знайдуть...
– Чому ти так кажеш? Стурбовано, ніби щось відчувала, запитала Аліса.
– Сьогодні вно..., Олег запнувся на півслові. - Не зараз, розповім коли повернусь... Із цими словами Олег вибіг зі спальні.
– Що сталось сьогодні вночі?! Уже вслід йому викрикнула Аліса, але відповіді так і не отримала.
Олег примчався так швидко як тільки міг. Біля Широкого уже в усю працювали слідчі, кінологи та водолази. Як тільки він побачив дядька Василя одразу підійшов до нього.
– Здрастуйте, дядьку.
– Привіт, Олеже. Ледве видавив з себе Василь.
– Розказуйте що сталось, тільки в усіх подробицях і спокійно. Сказав Олег, але в їх розмову втрутитися слідчий.
– Це і є ваш адвокат, Василю Романович? Запитав слідчий.
Олег здивовано подивився на дядька, той лише знизав плечима.
– Перше що прийшло у голову, ти ж сам сказав не розмовляти зі слідчим доки ти не приїдеш. Відповів Василь.
– Зрозуміло, відповів Олег дістаючи з кишені службове посвідчення підполковника поліції Головного управління і показуючи його слідчому. Далі я сам допитаю свідка, ви вільні.
Слідчий лише вчитався в посвідчення та без зайвих запитань пішов віддавати накази кінологам та водолазам, які до сих пір так і нічого не знайшли.
– Ну що дядьку, а тепер розповідайте усе по порядку. Зосереджено промовив Олег.
– Отже, так. Ми з Іваном сьогодні на світанку пішли по рибу. Я одразу пішов до "Маритовської", а він залишився тут щоб перевірити "екрани"² які ми вчора тут ставили. Потім він мав прийти до мене, але так і не прийшов. І я подумав що Іван просто залишився тут рибалити, або пішов додому щоб їхати до Немирова, йому сьогодні в другу зміну на завод. Прийшовши сюди я не застав його і пішов додому. Дома теж його не було, я зателефонував до Івана, телефон не відповідав. Потім подзвонив до Свєти, вона сказала що Іван не приїздив додому в Немирові. Після чого повернувся сюди і зателефонував тобі. Але..., голос дядька Василя став тихішим і ніби переляканим. Але це не перше зникнення...
– Стоп! Що?!, перебив його Олег. Так, гаразд, пішли додому і там договоримо.
Олег швидко у деталях переказав розповідь дядька слідчому, записав його номер телефону і вони повільно пішли до будинку. Дорогою вони мовчали, кожен думав про своє. Василь про те що пережив за останні кілька годин, Олег про сьогоднішній сон. Вдома Василь продовжив.
– Два тижні тому, в ніч на Івана Купала біля "Широкого" зникла Соломія Савкина. Хіба ти про це не чув?, запитав Василь.
– Не чув, я у відпустці. Тому зараз не стежу за тим що в області робиться.
– Тоді слухай. В ніч на Івана Купала компанія молодиків розважалась біля Широкого, п'яні вони не були. Ну не сильно п'яні, може кілька пива випили. Та всі як один розповідають що бачили на Широкому камені дівчину в білому яка забрала Соломію. Також приїздила поліція з собаками, з водолазами, але так і нічого не знайшли. Савка ходить чорніший за хмару, вчора тільки з ним говорив. Новин жодних немає. Ось така історія...
Василь глянув на Олега, та Олег ніби навіть не слухав розповіді дядька, він ніби був десь у собі. Відчувши погляд дядька Василя, Олег аж здригнувся.
– Дивно... Дуже дивно..., протягнуто сказав Олег. Дядьку, слухайте, сьогодні мені приснився дуже дивний сон. Хоча я і не впевнений що то сон був, швидше видіння. Пам'ятайте бабцю Ярину, вона часто приходила до бабусі Ольги, і розповідала різні історії. Я дуже любив слухати їх... І ось сьогодні я чи то уві сні чи то на яву побачив одну з тих розповідей. І саме про Широкий камінь... І переповів йому сон, чи то видіння. Дивно правда. Хоча... Останнім часом я такому уже не дивуюсь...
Василь здивовано поглянув на племінника, а Олег тим часом продовжив.
– Так от, ми з часу смерті бабусі Ольги не так тісно спілкуємось. А останнім часом я стикаюсь з дуже дивними справами. Все почалось більше року тому, і якось так виходить що усі вони були між собою пов'язані. Можливо це нісенітниці, але я думаю тут теж щось схоже. Не хвилюйтеся дядьку, ми знайдемо Івана. І навіть більше вам скажу, він живий. Звідкись я це знаю.
Олег вийшов на ґанок, запалив сигарету, поглянув на годинник, була одинадцята дня, і набрав номер Саші.
– Привіт, розпочав Олег. Не сильно відволікаю?
– Привіт, ні, кажи що у тебе. Відповів Сашко.
– Саша, ти не повіриш..., Олег сам не знаючи чому витримав паузу. Мені потрібна допомога, і боюсь що це знову щось не зрозуміле...