Пролог

«Якщо кинути камінь у воду, вона відповість хвилями,

 але незабаром знову заспокоїться.

Вода ніколи не втрачає своєї природи через камінь.

Так і час намагається повернутись у звичну течію».

Сюнрю Судзукі

ПРОЛОГ 

У Воробіївці казали: якщо в ніч перед Івана Купала над Бугом стоїть туман — значить річка прокинулась. Старі люди після заходу сонця зачиняли хвіртки й не виходили до води. Молоді ж навпаки — тягнулися до річки, до багать, музики та п’яного сміху. Так було щороку. Так мало бути і цього разу.

Ніч видалася теплою. Над селом висів повний місяць, такий яскравий, що освітлював старі верби вздовж Бугу сріблястим світлом. Вода ледве шуміла між камінням, а десь далеко гавкали собаки. Біля Широкого каменя вже палало велике багаття. Полум’я кидало помаранчеві відблиски на обличчя хлопців і дівчат, які зібралися святкувати Купала. Хтось приніс колонку, з якої лунала стара українська музика впереміш із сучасними треками. Хтось тягнув пиво. Дівчата плели вінки з польових квітів і жартували між собою.

— Цього року точно заміж піду, — сміялась Влада, поправляючи вінок на голові.

— Та тебе ніхто не витримає, — кинув Денис, підкидаючи гілля у вогонь.

— А тебе взагалі ніхто не питає.

Усі зареготали. Навіть Ніка, яка сиділа на старому поваленому дереві й фотографувала багаття на телефон. Лише Артем мовчки дивився на річку. Туди, де серед темної води лежав Широкий камінь. Величезна пласка брила, що виступала з берега майже посеред течії.Удень він виглядав звичайним каменем. Але вночі…Вночі здавалося, ніби він живий.

— Моя баба казала, що там колись люди пропадали, — тихо промовив Артем.

— Почалось, — закотила очі Влада. — Зараз ще скажи, що там русалки живуть.

— Та ні, серйозно. Каже, колись на Купала там дівчина втопилась.

— І тепер кожного року чекає нового хлопця? — пирхнув Денис.

— Або дівчину, — усміхнулась Ніка.

Компанія знову засміялася. Лише Буг мовчав. Темний. Майже нерухомий. Потім почали стрибати через багаття. Хлопці підбивали одне одного підходити ближче до полум’я, дівчата верещали й сміялися. Хтось пустив вінок по воді. За ним другий. Купальська ніч жила своїм життям. Аж поки музика раптом не стихла. Колонка не вимкнулась. Не сіла. Просто… звук урвався. Наче хтось одним рухом висмикнув саму тишу з повітря. Денис першим озирнувся до річки. І завмер. На Широкому камені хтось стояв. Дівчина. У довгій білій сукні. Боса. Її темне волосся спадало майже до пояса, а сама постать була неприродно блідою у світлі місяця. Вона стояла нерухомо. І дивилась просто на них.

— Це хто?.. — прошепотіла Ніка.

Ніхто не відповів. У компанії такої дівчини не було. І всі це розуміли. Незнайомка повільно підняла руку. І поманила до себе.

— Дуже смішно, — нервово кинув Денис. 

— Хто це?

Тиша. Лише вода тихо билася об каміння.

— Та хтось із сусіднього села приколюється, — невпевнено сказала Влада.

— У сукні серед ночі? — тихо відповів Артем.

Дівчина на камені знову поманила рукою.

Повільно. Наче знала когось із них. І тоді вперед ступила Соломія. Тиха, худенька дівчина з темним волоссям, яка майже весь вечір сиділа осторонь.

— Та перестаньте ви, — сказала вона. 

— Це або Іра, або Христя вирішили всіх налякати.

— Соломіє, не йди, — раптом сказав Артем.

Вона лише усміхнулась.

— Ви серйозно злякались?

І пішла до каменя. Вода навколо неї дивно темнішала, але Соломія ніби цього не помічала. Дівчина в білому стояла нерухомо.

Чекала. Коли Соломія тільки ступила на камінь, над Бугом раптом запахло озоном. Повітря стало важким. Наче перед грозою.

Але небо залишалось абсолютно чистим. І тоді гримнула блискавка. Сліпучо-біла. Просто серед ясного неба. Спалах на мить освітив усе: річку, камінь, обличчя людей, і постать у білій сукні. А в наступну секунду все зникло. На Широкому камені більше нікого не було. Ні дівчини в білому. Ні Соломії. Лише чорна вода повільно текла між камінням.

І десь далеко над Воробіївкою завив собака. Першою закричала Ніка. А Денис раптом зрозумів одну страшну річ. Вони щойно бачили те, чого не мало існувати. І це був лише початок...