Розділ четвертий: "НЕВЖЕ ТАК БАНАЛЬНО"

Бігун пробіг пів міста із Ковальським на плечі аж до окроєни Спрінґфілда. Він примчав до давно покинутих складів і забіг у один із таких й кинув викраденого на підлогу, що Любомир ще проїхав декілька метрів по інерції обличчям по підлозі, викрадач гучно видихнув вуглекислий газ іс своїх легень й жадібно вдихнув ще повітря а потім відійшов на метрів два у ліво й підняв рубильник у гору, після чого з’явилося світло.

- Що тобі потрібно?

Запитав Ковальський, проте відповіді так і не почув, незнайомець відійшов у бік і своєю байдужість дав деякий час для оговтання викраденому. Любомир піднявся на ноги і помітив велику металеву людину, хоч вона і відрізнялася габаритами від середньостатистичного жителя землі, проте у очі кидалися і спільні риси, такі як: прямоходіння, дві руки та ноги, по п’ять пальців на руках та здається два ока на голові, які розміщені були приблизно де і людські.

- Це прибулець?

Запитав викрадений

- Це? (Він вказав на гуманоїда) Ні, це мій екзоскелет, допомагає мені швидше бігати... Що я роблю? 

Задав він риторичне запитання

- Ти тут оглянься а я зараз повернусь і богом тебе молю, не змушуй ламати твої ноги аби ти не втік, бо вони ще знадобляться.

Промовив незнайомець і зник із поля зору, за ним лише прослідувала ударна хвиля і промайнула біла блискавка. Любомир вирішив дослухатися до поради незнайомця, все ж йому самому потрібно розуміти чому його викрали, ну або спробувати це збагнути. Він помітив неподалік від зовнішнього скелета стояв стіл, над ним висіли мотузки, на яких прищепками були розміщені аркуші із його щоденника, на яких у свою чергу були накладені невеличкі квадратні квадратики рожевого кольору, на яких були писані вже літери кирилицею. Тобто викрадач не просто міг читати аркуші, він перекладав їх комусь. Ковальський підійшов до столу й зняв один із аркушів із шворки, рожевий квадратик не був повність намазаний клеєм, липким був лише верхня смужка, яка простягалася по усій його ширині. Любомир був приголомшений тим фактом, що ця річ після відділення від аркушу знову могла бути приклеяною на вихідне положення і при цьому видимої різниці не було, воно не втратило свою липку властивість.

- Цікаво...

Промовив у голос Любомир

Він перевів свій погляд на аркуш із свого щоденника, на якому був фрагмент якогось рівняння а на рожевому квадратику було написано (4 гіпер простір), він торкнувся наступного аркуша а потім наступного і знову іншого і ще одного, кожен аркуш був писаний його рукою, проте цих записів він ще не писав, записи були майбутніми. На столі лежав його щоденник, колись зелена тверда обкладинка нагадувала тепер туалетний папір за дотиком та виглядом, обкладинка здавалося пережила: прання, заморозку та ще багато чого. Коли автор торкнувся записника, то дещо прояснилося, він був із майбутнього... Також на столі були рентген-знімки, на яких був здається шийний позвоночник а навколо нього було обвите якесь стороннє тіло а поруч був прямокутний предмет, лицьовий бік якого був скляним, Любомир взяв його до рук і оглянув предмет поближче, боки та задній бік були металевими, на задній стороні було вигравіювано англійськими літерами REDMI

- «Червоний я»? Чи «я червоний»?

Не зрозумів він

На предметі були три кнопки, одна збоку висоти а інша на ширині предмету, та, що була по ширині складалася із двох маленьких, при натисканні обох кнопок ніякого ефекту не було, чи то він натиска їх одночасно чи по окремості, нічого, проте як натиснув на маленьку з боку предмету, то скло засяяло і з’явилося цвітне зображення лісу.

- Дідько... Воно кольорове... А яке тоненьке...і навіть не чути шуму роботи...

- Що, планшет сподобався?

Пролунало позаду

Від несподіванки Любомир підстирбнув і розвернувся до джерела голосу, це був той самий парубок який його сюди і приніс.

- Так, він із майбутнього...

Загадково почав той

- Звідки ти знаєш мову якою він написаний?

Запитав викрадений і вказав на аркуші щоденника

Викрадач обережно забрав як він назвав планшет у Любомира й відповів

- Твій онук хотів знати, чим жив його дід.

- Мій онук?

- Угу, цей зошит буде припадати пилякою у наших архівах аж до шістдесятих, тоді я отримаю доступ до нього, тоді все і почнеться.

- Чому ти украв його тепер?

- Бо за роки до мене, він чимало пережив...

Незнайомець під біг до скляної коробки, приблизно два у квадраті метри завбільшки, до якої під’єднані були численні провода а вони у свою чергу були приєднані до чогось, чого не було видно, тому Ковальський відійшов у бік аби знайти візуально до чого вони тяглися, це була бігова доріжка. Викрадач під’єднав оди із тоненьких проводів від камери до планшету й щось став швидко робити на екрані.

- Де фізичні кнопки? Де адекватний кабель а не цей маленький провідочок? Що це взагалі таке?

- Нажаль самі важливіші аркуші, були втрачені, ти ще нажаль цього не написав бо не побачив, тому я тобі у цьому допоможу, я маю якесь розуміння твоїх сил але не стовідсоткове, проте у будь-якому варіанті ти не так помреш.

- Помру? Але я навіть не вмію викликати ведіння, можливо колись і зможу, проте поки не вмію.

Спробував пояснити Ковальський

- Любчику, ти забув, що я тут?

Після цього запитання незнайомець на великій швидкості заштовхнув Любомира у «резервуар» і замкнув його, після чого пішов до бігової доріжки.

- Можливо я можу тобі допомогли без цього?

- Ти навіть не знаєш, що зі мною.

Проте...

- До мого шийного позвоночника причепився паразит, я хочу його позбутися а технології по видаленню його поки нема, а ти нею володієш, тому спробуй думати про неї.

Викрадач став на бігову доріжку, причепив до неї перед собою той прямокутний прилад із майбутнього і об’єднав їх провідком із доріжкою й почав розганятися.

- Чого мені відчувати?! Чому ти просто не попросиш?!

Кричав ковальський проте бігун не звертав уваги на нього.

Перед бігуном, поза біговою доріжкою відкрився круглий портал який був подібний до чорної діри, бігун біг по доріжці і не міг фізично переступити за горизонт подій, у цей момент енергія від активного порталу по великих кабелях потрапила до Ковальського і його нахлинула часова хвиля яка дала йому можливість заглянути до майбутнього.