Розділ другий: "ОДИН З ДВОХ"

Шоста тридцять 

Любомир сидів у чайній містера Татума. Ним була випита не одна порція чаю, нажаль пан Татум не наливає спиртного у своєму закладі, тому доводиться задовольняти свої потреби (опісля п’янки) міцним чаєм. Він не помітив як до середини закладу зайшов Ендрю, який швидко зорієнтувався по місцевості і сів до товариша за стіл.

- Привіт (почав Ендрю) надіюсь ти передумав щодо пропозиції?

- Ти комусь розповідав про мене?

Відповів запитанням на запитання товариш

- Що ти маєш на увазі?

Не зрозумів Андрій 

- Назвемо це маренням у вісні, хто знає про це?

Не відступав від свого Любомир

- Я нікому не говорив, присягаюся, що жодна істота не дізналася від мене і не дізнається. (він перехрестився і запитав) Щось трапилося?

- Учора, після того як ти пішов, я побрів випити до Табора, напився, прийшов до квартири здається о одинадцятій ночі а Бен півтори години назад сказав, що хтось був о десятій у середині, хтось хто немає ключа.  

Коротко повів свою ситуацію Любомир

- Отже логічні запитання, хто це був і що він там шукав?

- Не знаю, тепер мені не пособі у місті, здається, що всі знають про мою таємницю.

- Щось зникло?

- Щоденник зник.

- А у ньому ти писав...

- Писав про спалахи із майбутнього.

- Щоб тобі добре було, нікому не розповідати це означає і не записувати, хіба прочитавши його хтось не зацікавиться вмістом і його автором?

- Я писав там вигаданою мовою, для спостерігача пересічного – це просто гарні символи чи навіть якась стародавня мова.

- Все одно це небезпечно! Хтось таки зацікавився цими символами!

- Ти можеш тихіше говорити? Присутні не знають української а ти ще й на підвищеному тону розмовляєш.

Зробив зауваження товариш

- Гаразд, перепрошую, отже хто б не навідувався до тебе він знає про твою здатність, на одну до-речі загадку менше, проте ще одна з’явилася.

- І яка?

- Що для нього твій рукопис: загадка із гарними символами чи відкритий посібник із науковими відкриттями яких ще немає.

- Там у Табора, до мене навідувався телепат, Чарльз здається його було звати.

- Що він хотів?

- Пропонував роботу у якійсь організації обдарованих талантів, здається він казав, що є і інші як я.

- А ти?

- Та він усе і без мене знав, він буквально змусив людей завмерти як касету при натисканні кнопки стоп, він знав усе про мене, принаймні знав, що ти мене киданув.

- Ну не починай, можливо якби зробили тобі пропозицію від якої ти не зміг би відмовитися, ти б теж мене киданув би.

- І яку до-речі пропозицію тобі зробили?

- Я отримав команду науковців, будемо займатися розрахунками для колайдера, ми ж не хочемо чорної діри над Уелсом.

- Ти переїхав до Уелса?

- Скоро, залишилися лише деякі справи у Спрінґфілді і завтра я покидаю місто. Їдемо зі мною, я візьму тебе у команду, будемо як раніше працювати разом. Керівник проєкту добра людина, дізнавшись про те, що ти освічена людина, він візьме тебе на роботу.

Почав знову переконувати його Андрій

Співрозмовник задумався над словами товариша, проте довго із відповіддю не зволікав 

- Ця пропозиція дуже спокуслива, проте хтось полює на мене, поки я не розберуся із цим, я під чиїмось “ковпаком„, він знає хто я і що можу. (Він допив вміст чашки й повернувся до старої теми) Я хотів у дитинстві бути частиною якоїсь детективної історії, тепер так трапилося, хто ж знав, що творець так сприйме моє захоплення детективами. Гаразд, якщо це не ти, тоді я вимушений йти до Кентона за поясненнями.

- То це Чарльз Кентон?

Запитав Андрій 

- Ти його знаєш?

- Так, ось сам поглянь

Промовив Андрій і поставив на стіл газету

На першій шпальті якої була назва головної статті:

“ЧАРЛЬЗ КЕНТОН ЗАЯВИВ ПРО ГОТОВНІСТЬ БРАТИ УЧАСТЬ У ПІДГОТОВЦІ ДО ПЕРЕГОНІВ НАСКАР„

- Скажу більше, це чимала знаменитість у місті

Додав Андрій

- То хто він, чорт забирай?

Запитав Любомир 

- Він власник “Big cart„ – це технологічна фірма яка займається будівництвом автомобілів та їх тюнінгом.

- Отже він таки відомий у місті, тоді буде легко знайти його.

- Гадаєш це він тебе обшукав, аби ти долучився до них?

- Не знаю, чи він, проте якщо це не ти, тоді залишається лише він у списку.

- Списку?

- Про мій талан не так багато людей і знають.

Промовив Любомир і пішов на вихідні із чайної містера Татума 

- Ей, то це уся причина для зустрічі?

Любомир став у відчинених дверях і відповів 

- Так.

Він зачинив двері й пішов у своїх справах а Андрій замовив собі чаю аби освіжити мозок і спробувати зрозуміти дії товариша.

Ймовірно це була параноя, все таки він тридцять років живе із цією силою і жодного разу не чинив без роздуму над наслідками, він постійно намагався чинити розумно аби не привертати уваги до своєї персони, пішов у технічний аби розуміти бачене і ніколи не винаходив те, чого ще не було, ну до моменту із НАСА... із того дня пішло все шкереберть, і раптом він почав записувати майбутнє у звичайний щоденник. Любомир, який по десять разів перевіряв кожен свій крок, бере і коїть таку дурницю. Поява щоденника увесь статус обережного чоловіка звела на нівець. І коли він вирішив записувати побачене майбутнє? Залишається надія, що йому вистачило клепки не змальовувати нічого і не робити креслень, тоді його символи нічого не захистять, це лише питання часу, коли викрадач зрозуміє написане, а якщо він розуміє намальоване, то писане це не така і проблема.

Любомир йшов по вулиці, місяць січень давав про себе знати морозом. Незважаючи на холод, снігу не збереглося, він сів на лавочку котра була покрита тонким шаром інею, дістав сигарету і закурив. У його голові вирував шум думок, мешкаючи у штатах уже понад десяти років, ще ніхто не змушував його так нервуватися із приводу його особливості. Непомітно для себе чоловік підкурив другу сигарету й продовжив палити. І все-таки Кентон не міг його обікрасти, який сенс йому це робити? Можливо аби не було іншого вибору окрім долучитися? Що це взагалі за маячня? Він мусить турбуватися про долю записника більше від своєї, у цей же час Андрій готується до від’їзду і це останній шанс на нормальне життя: робота, колектив, кохання, старість і цьому подібне, проте він змушений переживати за якийсь записник, чому на терезах лежить, щось  вагоміше за нього самого?