Розділ перший: "ДИЛЕМА НА ДИЛЕМІ"

Увага!

Нижче вказана інформація слугує орієнтиром у оповіді. 

Отриману інформацію ні в якому випадку не можна вважати за справжні історичні події без належної перевірки.

Всі збіги із справжнім історичним потоком залишаються збігом або навмисним наслідуванням історії.

На початку тисячу дев’ятсот п’ятдесятих років, декілька дипломатів СРСР скористалися своїм партійним станом і відправили синів із радянської України важким шляхом до ЗША на навчання та проживання. Частково ця історія про них. Давайте до історії...

1970ий рік. І ще один автобус відправився у маленьке містечко під назвою Спрінґфілд. На борту автобуса був серед пасажирів хлопець років тридцяти який вирізнявся поміж усіх своєю стурбованістю, поруч із ним сів хлопець приблизно його ж віку, він почав перший

- Як співбесіда?

- Оу, я навіть не помітив як сів до автобуса... кепсько, мене не найняли.

- Послухай, у НАСА працюють кмітливі люди, вони зв’яжуться із тобою як тільки но зрозуміють, що твоя ідея принесе велику користь.

- Ти так гадаєш?

- Так, ми знайомі із тобою Любомире довгий час, тому я більше ніж впевнений, що це трапиться.

- А твої справи із просуванням анти лоботамічної практики?

- Сказали, що - це єресь і пригрозили білою палатою.

Далі хлопці їхали у тиші, Любомир читав про висадку на місяць а Ендрю забрав аркуші із преси де були новини. У пресі у котре згадували про трагедію борту АСК-137 який зник вже як три місяці. 

- Клята червона преса, скільки можна писати про 137ий борт?

Запитав Ендрю

- Там був син віце-президента, цю трагедію будуть обговорювати довго.

Підтримав його Любомир

- Ймовірно він також став жертвою бермуцьких островів...

- Ніхто не заперечує цієї теорії, я он особисто не довіряв би своє життя у руки авіа-перевізників, мені дережаблів вистачило.

- Лише не говори, що ти боїшся літати!

- Лише хворі на всю голову нічого не бояться.

На увесь автобус прокричав старий водій автобуса

- Спрінґфілд!

Хлопці поспішили на вихід із автобуса. Зупинка була розміщена на перетині вулиць: Мессів та Інфантрі стріт.

- Аж не віриться, вони назвали вулицю на честь Піхоти.

- І чому така реакція? Він воював на стороні союзних військ, примусив своєю військовою діяльністю Османську імперію підписати капітуляцію, тому і вулицю назвали на його честь.

Хлопці зайшли до квартири й піднялися на п’ятий поверх, на шляху їх зустрів власник квартири який жадібно вдивлявся у їх очі

- Що хлопчики, час сплати за квартиру добігає кінця, ви маєте готівку для старого Бена?

- Пане Фоґельбаум, орендна плата приймається до кінця неділі, це ваша установа, тому у нас рівно ще шість днів.

Відповів йому Ендрю

- Чорт, ліпше і не придумаєш, мене і моїми словами, тоді через шість днів зустрінемося.

Відповів старий Бен і пішов у свою квартиру

- Класно сказано, але тепер нам потрібно постаратися знайти сорок вісім баксів до кінця тижня.

Промовив Любомир і відчинив двері до квартири

У їх апартаментах був чоловічий порядок, гаразд це брехня, попався. Так як у кожного із них були докторські ступені вони не замислювалися над порядком, тому, що один мудрий старий якось сказав, що все і так відносно. Хлопці розігріли по бургеру і відобідали дочитуючи шматки однієї газети а потім обмінялися фрагментами. Любомир зайнявся по обіді зборкою нового для нього телескопа який насправді викинули минулої середи на смітник, проте у руках юного мрійника про космічні подорожі та інженера поламаний телескоп мав усі шанси на друге життя.

- Я мушу тобі зізнатися, що сьогодні у місті я отримав запрошення на роботу.

Почав Ендрю

- І чому ти мусиш зізнаватися?

- Тому, що це майже військова установа.

- Бляха муха, Андрію, ти з гузду з`їхав? Ми совок покинули а ти знову сунеш голову між молотом та ковадлом, навіщо?

- Вони працюють над адронним колайдером, поки це прототип і невідомо чи ми зможемо дізнатися щось нове для людства, проте я волію спробувати себе у...

- Що я можу тобі сказати, ти дорослий хлопець, можеш вирішувати сам свої проблеми...

- Ходімо зі мною, твої знання майбутнього нам знадобляться.

- Це не найкраща ідея, адронний колайдер і людина яка іноді бачить майбутнє – це не сумісні речі.

- Тобто у НАССА ти був готовий піти а зі-мною то небезпечно?

- Вибач, проте можливо тому, що моє покриття для шатлів створює анахронізм, тому його і не взяли до уваги, не час ще просто.

- Як хочеш, я буду очікувати на твою згоду.

Промовив Ендрю й пішов у кімнату

За менше ніж хвилину він зібрав усі свої особисті речі і підійшов до дверей, прочинив їх і додав

- Я заплатю старому Бену за нас, проте буду очікувати на твою згоду.

- Ми більше десяти років із тобою... і для довідки, твоя ідея була не йти на роботу до військових організацій, бо не хотів розділяти участі Опенгеймера.

- Я змінив своє ставлення і тобі раджу.

Товариш дитинства пішов. У квартирі було порожньо і навіть холодно після цього. Любомир покинув ремонт телескопа і пішов у найближчий бар аби випити за втрату товариша.

Хлопець сидів у людному барі і випивав віскі у той момент коли на фоні грала пісня Pancho and Lefty у виконанні місцевого артиста.

Життя в дорозі, мій друже, збереже тебе вільним і чистим

Але тепер ти носиш свою шкіру, як залізо, а дихання тверде, як гас

Ти був у мами не єдиним хлопчиком, але, здається, улюбленим?

Вона заплакала, коли ти прощався

Потонув у своїх мріях

Панчо був хлопцем-бандитом, його кінь був швидкий, як полірована сталь

Він носив свій пістолет поза штанами, щоб весь чесний світ міг його відчути