Вони приходять щоночі. Випурхують з озера у перших сутінках. Розповзаються вогким туманом. Підкрадаються до будинків все ближче і ближче.
Їх вабить тепло і світло, сховане за віконним склом. Те, чого не вистачає в холодних глибинах води. Те, чим хочеться заволодіти, хоча б на мить.
Вони шкрябуться під дверима, шурхотять під шибками, шепочуть щось невимовно сумне і чекають. Чекають, доки хтось не витримає. Доки хтось не відкриє двері.