Все почалось у вересні. Один з найбільших ловеласів університету відкрив на мене сезон полювання. Це я зрозуміла відразу, оскільки всі знали смак Дена на дівчат: високі, фігуристі, розмальовані й одягнені в "мінімум всього".
А що я? Я пролітаю відразу після першого пункту про ріст. Високою мене міг назвати тільки 1.55 см, адже я аж на два сантиметар вища! Що ж до другого пункту? Тут не все так страшно.Мою вузьку талію підкреслював гордий третій розмір грудей, що досить гарно дивилося на моїй мініатюрній статурі.
Що ж до наступних пунктів? Там я пролітаю ще вище ніж в першому.
Вернемось до мого нового залицяльника. Це не вперше, коли він зі своїми дружками спорить на дівчат, але до мене, всі здавалися під напором наглого хлопця. Я ж ні! Ось і маю розплату.
Через те, що я завжди була занадто скромною і тихою мене не раз тролили, але ніхто мене не доводив до сліз! А зараз? Я сиджу у пустому жіночому туалеті й плачу. Гіркі сльози обіди, огиди й несправедливості обпікали щоки, які точно почервоніли.
Місяць я терпіла приставання і дотиків до мого тіла від негідника. Місяць я нервувалась й мовчала, будь проклята моя скромність і страх!
Я трималась і вберегла себе! А він впав низько. Розтріпав всім як він мене вночі й не раз. Збрехав щоб не понизити свого чоловічого его.
Новина про нову підстилку Дена швидко пробіглася по університету, й тільки я проходила по кородорі, як чула гострі насмішки й обідні вигуки. Я старалась триматись гідно! Але позор примусив мене закритись в туалеті й плакати.
Після п'ятнадцяти хвилин дурних ридань, я все таки вийшла з кабінки в туалеті.
Підійшовши до умивальника, я почала вмиватись стараючись привести себе в нормальний вигляд, бо відображення в дзеркалі навіть мене лякав. Через деякий час я почула що в туалет зайшли.
Я старалась не дивитись на прибувших, але вони підійшли перші.
-Ей, в тебе все добре?-переймаючись спитала симпатична шатенка.
-Ти вся заплакана, тобі погано? Щось болить?- підтримала друга дівчина– брюнетка.
-Ні-і-і-і-і!- заїкаючись відповіла я.
До них напевно не дійшли чутки про мене, якщо нормально спілкуються зі мною без насмішок.
-Точно? Ми можемо допомогти тобі!- продовжила брюнетка.
І все.... Від теплоти й доброти дівчат я почала знов себе жаліти. Тому мене знов прорвало на сльози.
Я присіла й почала ридати ще дужче.
-Зрозуміло,- почала одна з них,- хворобою тут не пахне, а ось образою навіть дуже сильно.
-Це ж що треба було зробити, щоб довести дівчину до такого? Ей, а ну вставай!- шатенка присіла біля мене й обійняла за плечі, таким чином піднімаючи мене, в той час як друга набрала повні жмені води і облила мене прямо в лице.
Через декілька хвилин я все таки заспокоїлась.
-Розказуй!- твердо наполягла шатенка.
Не знаю чому, адже я бачила їх вперше, але розповіла все від початку до кінця.
-От #€&@. Як таких земля носить?- гостро промовила шатенка, вона з двох дівчат виглядала більш впевненою в собі.
-Ого! Нічого собі!- спокійніше відреагувала брюнетка.- Тебе, доречі, як звати?
-Ліза,- відповіла я,- вчуся на третьому курсі історичного факультету,- на всяк випадок додала я.
-Я, Настя. Третій курс юрфаку,- представилася брюнетка.
Не знаю чому, але цій дівчині до лиця професія юриста. Вона стримана, холодна, врівноважена. Дівчина мало говорить, але багато слухає. Я відразу уявила, як висока, худа брюнетка з гарними зеленими очима, одягнена в строгий костюм сидить в залі суда і захищає людину.
-А я, Оля,- відразу відповіла шатенка,- третьокурсниця, майбутній архітектор!- гордо піднявши голову промовила дівчина.
Не знаю чи по мені можна впізнати факультет на якому я вчуся, але по дівчатам так. Кучеряве волосся кольору молочного шоколаду, яке весь час вибивалося й стирчало, гармонійно дивилося з карими очима. Стиль дівчини примушував здалека впізнавати в Олі творчу особистість.
-Ти хоч якось себе захищала?- спитала мене кучеряшка, а після мого хитання головою, вигукнула,- Не можна бути такою слабохарактерною!
За те, що Оля сказала правду, вона щей отримала під ребро від подруги. Але шатенка ніяк не відреагувала навіть на нервовий погляд Насті. Вперта!
-Вона не слабохарактерна, просто занадто добра. Їй потрібні впевнені подруги, які розкрили її,- впевнено сказала зеленоглазка.
-Ні, Оля все правильно сказала. Я завжди була слабачкою. Довго терпіла приниження, мовчала, коли ображали...
-Кажеш винуватцем став Денис Крягін,- різко змінила тему Оля,- от тут проблема. Зі всіх закінчених кобилин, до тебе залицявся найгірший. Наглий, слизький, підлий... Ффф, бісить всіх нормальних дівчат, а ось дівчатоподібні бігають і на ходу з спідниць вискакують. І при цьому ж, в нашому універі й красивіші хлопці є, й розумніші. Правда, батьки не такі багаті.
-Олю, не знаю як тобі, але в групі Дена, нормальними можна назвати 20%. І це єдина група, де немає ні одної дівчини. Це не група– ад!
-Настю, я тебе вітаю! Скоро ми спустимось в ад з маленьким привітиком!- заявила Оля.
В цей момент до мене дійшло, що дівчата– це дружній спецназ, який має свої сталі уловки, плани і ролі. Тому мені стало шкода групу.
Так! Лізо, тебе з багном змішали! Ми такого не пробачимо!- кричала гідність, гордість і обіда.
Майбутній юрист глянула на подругу підозріло, а потім випалила:
-Лізо, а в тебе як з театральною майстерністю?
-Я в останній момент всупила на історичний. Все життя мріяла стати актрисою і ходила на спеціальні гуртки,- відповіла я.
-І прекрасно! Зараз ти покажеш все своє вміння! Зробимо так...
______________________________________
План дій ми запланували на перерву між двома останніми парам. На це було декілька причин: