Розділ 19

 Меган підняла заплакане обличчя і подивилася на свою руку, яку стискав Блейк. Очі дівчини округлилися і вона несміливо перевела погляд на обличчя чоловіка, який почав розплющувати очі. Меган піднялася, швидко витерла обличчя від сліз і линула ближче до коханого.

- Блейк? - все так не сміливо прошепотіла вона і злегка стиснула його руку, одночасно погладжуючи її великим пальцем.

 Блейк повілно розкрив вуста і зволоживши їх, ледве чутно прошепотім:

- Мегі?

 Слози і щастя змішалися і дівчина знову почала схлипувати, обіймаючи чоловіка.

- Не плач, - він почав помалу поглажувати її по голові. Меган підвела заплакані очі і зустрілася поглядом з його очима.

 Ось він. Той момент, якого вона чекала всі ці тижні.

- Ти впорядку? - запитала дівчина, шморгнувши носом.

- Якщо ти тут - значить, мені неймовірно добре.

- Я ж серйозно запитую. Мені треба повідомити лікаря. - Меган вже підвелася і ступила крок до дверей, як рука Блейка на її зап'ясті зупинила дівчину.

- Не йди. Побудь зі мною. Я так довго цього чекав. - він сковтнув і погляд Меган відразу знайшов склянку води на тумбочці. Вона присіла на край ліжка і притримуючи голову чоловіка, напоїла його водою.

- Я повернуся, - прошепотіла дівчина, погладжуючи його волосся. - Обіцяю.

 Меган встала, і перетнувши кімнату, забігла в кімнату напроти. Відшукавши контакт лікаря, дівчина написала йому повідомлення, у якому говорилося що Блейк прокинувся, і повернулася в кімнату чоловіка.

 Вона застала його за спробами сісти і відразу кинулася до нього.

- Що ти робиш? Тобі не можна вставати. - Меган вдалося вкласти Блейка назад.

- Та годі. Ти ж не думаєш що я буду просто так лежати?

- Блейк. - дівчина послала йому суворий погляд.

- Гаразд-гаразд, але тоді... - він хитро посміхнувся і спіймавши її за талію, притягнув до себе. Меган скрикнула, але потім розслабилася, поклавши голову на плече чоловіка.

- Тобі не боляче? - запитала вона і відчула як Блейк заперечно похитав головою. Зробивши глибокий вдих і видих, дівчина сказала те, що поклялася ніколи нікому не говорити. - Я дуже злякалася.

- Ти про весілля? - раптом голос чоловіка став холодним і відчуженим і Меган відчула себе виною перед ним.

- Я не про це. - ледве чутно прошепотіла вона. - Я переживала за тебе і Карен теж.

- Що з Майклом і чому ти тут? - сказав Блейк, що дуже образило дівчину хоча вона й розуміла що він ставить логічні запитання, але свої почуття не могла контролювати. На очі почали навертатися сльози і проковтнувши клубок в горлі, Меган встала.

- З Майклом все добре, а... а ну друге питання я не знаю відповіді. Зараз я повідомлю Карен що ти прокинувся і щойно вона прийде, я покину твій дім. - дівчина перетнула кімнату і вийшла. Зайшовши у ванну вона дала волю сльозам.

 І чому ти тільки дивуєшся? Ти ж знала що так буде і спочатку навіть хотіла цього, то що сталося тепер?

 А тепер, я не хочу щоб він холодно відносився до мене. Я так переживала всі ці тижні і так зраділа коли він прокинувся. 

 Годі рюмсати! Витри сльози і йди все виправляти. На тебе чекає краще майбутнє.

 Хоч це й було складно, але Меган все ж витерла сльози і вийшла з ванної.

- Меган? - відразу почула дівчина голос Блейка і глибоко вдихувши, несміливо, але все ж увійшла до його кімнати.

 Чоловік сидів в ліжку, підперши спину подушками.

- Вибач мене, - промовили вони разом і дівчина закусила нижню губу. Блейк усміхнувся і розкинув руки в сторони, запрошуючи Меган обійняти його, і вона секунду повагавшись, кинулася в його обійми з новим потоком сліз.

 Чоловік бережно обійняв її однією рукою, а іншою почав запокійливо гладити по голові, вдихаючи свій улюблений аромат - аромат її волосся.

- Ну все... Ш-ш-ш-ш-ш. Не плач через мене, - зашепотів він і поцілував дівчину у вісок. 

 Вона схлипуючи, підняла на нього свої заплакані очі і Блейк, не стримавшись, все ж поцілував її.

 Її губи були такими ж м'якими як він і пам'ятав. Поцілунок був солоним, що було й не дивно. З ним, вони повернули собі почуття які здавалося вже давним-давно забули, але ні. Ці почуття ховалися так глибоко в їхніх серцях що вони навіть цього й не підозрювали. Обоє думали про те, скільки болю принесли одне одному і скільки потрібно буде часу щоб забути всі образи і зажити справді щасливо. В тому, що коли-небудь вони все ж зможуть жити спокійно ніхто з них не сумнівався.

 Пройшли ніби роки, але насправді минуло кілька секунд, як двоє закоханих нарешті змогли відірватися одне від одного і тепер, торкаючись одне одного лобами, вони переводили дух.

- Я люблю тебе.  - прошепотів Блейк неочікуванно навіть для самого себе. Це був перший раз коли він говорить комусь ці слова. Навіть сестрі, яка виховувала його майже з дитинства і яка підтримувала його в усьому, він ніколи цього не говорив.

- Я тебе люблю. - так само тихо повторила Меган. Блейк притягнув її до себе ближче поки вона не лягла і не поклала голову йому на плече.

 Кілька хвилин вони сиділи так і мовчали, але потім дівчина порушила тишу:

- Як ти себе почуваєш?

- Добре, але... - рука чоловіка, погладжуюча її волосся завмерла, а тіло напряглося. - Я... не відчуваю ніг. Меган тяжко зітхнула. Все ж таки знала що таке може статися, але як запевняв лікар, за привильним доглядом можна цього позбутися. - Тепер... Ти... - невпевнено продовжив Блейк, але так і не закінчивши свою думку. Але Дівчині і не треба було цього. Вона відразу все зрозуміла. 

- Що ти несеш? - не вірчи в те, що її коханий міг так про неї подумати. - Ти думаєш що тепер, коли ти тимчасово не можеш ходити, я тебе кину? Та як ти...? - вона ображено замовкла, а на очі почали навертатися непрошені сльози. - Навіщо тоді по твоєму я сиділа весь цей час біля тебе і не відходила ні на крок?

- Вибач, я... Я не хотів тебе образити. - почав виправдовуватися чоловік, але був перерваний поцілунком. - Не злися.