Розділ 16

 Меган також швидко вийшла з машини, обійшла її і сіла у швидку разом з Блейком. 

 На його білій сорочці ззаду була велика червона пляма від крові, яка все ніяк не припиняла йти. Обличчя хлопця було біле, немов стіна і від цієї картини дівчині самій стало погано, але  вона старалася не показувати цього. "Зараз ти маєш бути сильною. Візьми себе в руки" - вкотре подумки говорила вона собі. Зробивши глибокий вдих свіжого повітря, перед тим як зачинилися двері карети швидкої допомоги, Меган взяла руку Блейка в свою і міцно стиснувши.

 Медсестра підключила хлоця до якогось апарату, поставила крапельницю і робила ще щось, але дівчина не звертала на це увагу, будучи зосередженою лише на думках щоб з коханим все було добре. Машина все ніяк не зупинялася. Меган здавалося що вони їдуть вже кілька годин, але розуміла що це не так. Аж тут їхній рух припинився і почалася нова метушня.

 Двері швидкої швидко відчинили і кушетку на якій був Блейк, покотили в середу лікарні в операційну в оточені кількох лікарів, які також з'явилися з лікарні. Меган згадала як ще кілька тижнів тому була в схожій ситуації, а також згадала сон який їй наснився того дня і злякалася. В голові відразу зринуло повно оганих думок "А що якщо цей сон був віщий?" - було в одних думках, а в інших натомість було: "Не говори дурниць, такого ніколи не станеться. А якщо й станеться, то точно не сьогодні. Він не може покинути тебе зараз. Не може покинути знову. Він не з тих хто здається і обов'язково скористається шансом бути з тобою знову." 

 Поки дівчина тонула в своїх же думках, вони прийшли до операційної і в Меган було дежавю. Вона знову як і кілька тижнів тому відпустила руку Блейка і коли зачинилися двері операційної він зник з її поля зору. Дівчину заполонив відчай і точно б почалася панічна атака, але задвонив телефон.

- Слухаю. - сказала вона тремтячим голосом, відповівши на дзвінок.

- Меган, де ти зараз? - почувся переляканий голос Арії і Меган ніби облили відром льодяної води. Думки відразу прийшли в порядок, але переживання нікуди не поділося, а навпаки посилилося. На тому злощасному весіллі, яке так і не відбулося було повно людей. Був Майкл, його сім'я, гості, працівники компанії і її подруги.

- Я в лікарні. З вами все добре? Де Джослін? Що там відбувалося? - швидко почала запитувати дівчина, розуміючи що забула про всіх і переживала лише за Блейка, а зараз в її душі поселився страх за інших.

- Як в лікарні? Тебе поранено? - голос подруги тремтів, але вона з останіх сил намагалася стримати свою істерику та буди зібраною. Недалеко від неї почулися вигуки:

- Її поранили? Як вона? - це була Джослін.

- Зі мною все добре, я не поранена. Поранили Блейка. Аріє, дай відповідь на мої запитання. - ледве стримувалася Меган щоб не зірватися на крик.

- Я впорядку, Джослін також, ми просто перехвилювалися. Почалася перестрілка, ми встигли заховатися за перекинутися столами, але тебе ніде не бачили і злякалися що з тобою щось трапилося. Потім нам знайшли твої охоронці і вивели надвір і ми поїхали. По дорозі ми з Джослін дзвонили тобі сто разів. Чому ти не відповідала? - скоромовкою розповіла все подруга. Меган подивилася на екран телефону. І справді від подруг було більше десяти пропкщених дзвінків.

- Вибач я не чула. В всьому цьому хаосі я не звертала уваги на телефон. - інформація що з подругами все добре, трішки її заспокоїла, але переживання ще залишилися. Переживання за Майкла, його сім'ю і робітників компанії. Та й переживання за Блейка не відпускали.

- Надішли адресу лікарні, ми зараз же приїдемо.

- Не треба, вам потрібно відпочити... - почала було дівчина, але Арія її перервала:

- Ні, ми приїдемо. Надсилай адресу. 

 Меган довелося назвати адресу і стала чекати подруг. В тиші і наодинці з собою в голові знову з'явилася купа думок і як вона не намагалася їх відігнати, вони її не покидали. Вдих. Видих. Ще один вдих. І знову видих. Дівчина зробила так ще кілька разів, але це не дуже допомагало. Арія з Джослін приїдуть ще не скоро. Охорона відвезла їх в дім Арії, який знаходиться майже на іншому кінці міста.

 По коридору почулися кроки. Меган підняла голову і побачила Карен. Жінка була вся заплакана і бліда. Певно вона збиралася швидко тому що на ногах були якісь спортивні штани і домашні капці і коротка бордова куртка. Карен зупинилася і подивилася на дівчину заплаканими очима.

- Де він? Він... він... не... - жінка ніяк не могла скласти свої думки до купи. Її голос тремтів, а очі були передяканими і в них читався страх. Меган звелася на ноги.

- Ні. Він в операційній. - відповіла дівчина дивлячись в підлогу. Вона відчувала провину за те, що Блейк зараз на операції. Якби не вона, він би не отримав поранення і був би зараз вдома. Тому, Меган не насмілювалася подивитися в очі його сестрі, боячись що вона зараз почне кричати та звинувачувати її, але Карен підбігла, обійняла її і почала голосно ридати. Від несподіванки дівчина розгубилася, але за кілька секунд взяла себе в руки і також обійняла жінку та допомогла сісти на стілець під стіною, а сама сіла поруч. Сестра Блейка не припиняла плакати, а Меган гладила її по спині, намагаючись заспокоїти.

- Вибач. - нарешті наважившись, тихо промовила дівчина. Карен підняла голову і здивовано на неї подивилася.

- За що? - запитала вона схлипуючи.

- Це сталося через мене. Якби я не з'явилася в його житті йому б не звалилося стільки під на голову. Спочатку я поранила його, потім через мене його також викрав Ензо Ґіл, а кілька днів тому, я прострелила йому коліно, потім він через мене убив Лукаса і за це його катували, а тепер він закрив мене собою від кулі і змушений боротися за своє життя. Краще б він залишався зі своє дівчиною і ніколи не зустрічав мене. - вона перестала гладити Карен, поклала руки на коліна, міцно стиснула і кулаки так, що нігті уп'ялися в шкіру і відвела очі знову втупившись в підлогу. Дівчина буквально відчувала як зараз на неї вильється весь гнів жінки і приготувалася до цього, але Карен взяла руку Меган в свою і не перестаючи схлипувати, змусила подивитися на себе.