Розділ 12

 Блейк виступив уперед, намагаючись закрити собою Меган. Але вона не хотіла стояти за його спиною, й не відводячи очей від людей що наставили на них зброю, також хотіла захистити хлопця.

- Що будемо робити? - тихо прошепотіла вона.

- Чекай, все буде добре. - краєчком вуст прошепотів Блейк дівчині, і міцно стиснув її руку.

 Чоловік який говорив до них, підійшов до Лукаса. 

- Він мертвий. - сказав він, присівши навшпиньки та перевіривши пульс хлопця. - Ви вбили нашого пана і його батька. Тепер, ми будемо повільно вас катувати. Кожен з вас, буде спостерігати за стражданнями іншого. Коли всьому прийде кінець, один з вас побачить смерть одне одного. Схопіть їх.

 Кілька чоловіків підійшли й схопивши їх, потягли кудись вглиб будівлі. Завели до великої кімнати в якій, був довгий стіл. На ньому лежали залізні кайдани, колючий дрід, голки, кілька різновидів ножів та ще якісь будівельні матеріали.

- Закуйте їх в кайдани. - скомандував чоловік, який, як зрозуміла Меган, був головний серед них. - Хлопця прикуйте до стелі, а дівчину до підлоги. 

 Двоє чоловіків що схопили Блейка, одягли на нього кайдани, й ланцюг закинули на гачок, що звисав зі стелі. Інші двоє чоловіків прикували одну ногу Меган до труби.

- Хай розпочнуться веселощі. - промовив головний. Він підійшов до столу і почав покручувати в руках то один інструмент, то інший. - З чого ж почнемо?

 Чоловік підійшов до Блейка, взяв ніж і почав розрізати його гіпс на нозі. 

- Подивімося на скільки ти витривалий. - звернувся головний до хлопця. Він зняв гіпс, одягув перчатки й різко почав тиснути на рану Блейка. Хлопець, не витримуючи болю, почав кричати.

- Давай, кричи! Як чудово чути це. - усміхався головний, продовжуючи тиснути на рану.

- Як жахливо забруднитися в твоїй брудній крові, Вайте. - чоловік з відразою подивився на свої перчатки й поспішив їх зняти. 

 Почувся дзвінок телефону. Головний підняв слухавку.

- Слухаю. Гаразд, я вже виїжджаю. - він закінчив розмову і звернувся до своїх людей - Розважайтеся. Дівчину поки не чіпайте, пан Лукас хотів щоб вона бачила страждання хлопця. 

 Чоловік покинув преміщення. Заміть нього став інший - хлопець років двадцяти.

- Ну що ж, продовжимо. - хлопець взяв кочергу й подав чоловіку що стояв поруч. - Добряче нагрійте її.

 За кілька хвилини чоловік приніс розпечену кочергу й передав хлопцю. 

- Тепер розпочнімо. - сказав хлопець й приклав розпечений кінець кочерги до плеча Блейка. 

 По приміщенню одразу рознеслось відлуння Блейкового крику. В очах Меган була неймовірна біль. Її серце розривалося на шматки. Вона закрила очі. 

 Раптом все стихло. Проте, дівчина не хотіла відкривати очі та дізнатися причину тиші. Як раптом - вона почула голос хлопця що зараз катував Блейка:

- Слухаємося пане. Негайно забираймося звідси. До нас дійшла інформація що сюди їде поліція. - скомандував він іншим.

 Навколо почулося шарудіння і недалеко від дівчини щось впало. Вона відкрила очі. Неподалік лежали ключі від кайдан. Роззирнувшись чи ніхто за нею не спостерігає, вона ногою підсунула ключі ближче і заховали їх.

 За кілька хвилин в приміщені більше нікого не було. Упевневшись у цьому, Меган взяла ключі й відкрила свої кайдани. Швидко звівшись на ноги, вона підбігла до Блейка. Схоже хлопець був без свідомості. Гачок до якого хлопець був прив'язаний, був занадто високо і дівчина не могла до нього дотягнутися. Також, не було нічого на що б вона стала.

 Меган почала гарячково обертатися в пошуках того, що б допомогло їй звільнити Блейка. Вона побачила на столі пістолет з яким сюди прийшла. Дівчина швидко взяла його. На щастя там залишився один патрон. Меган направила заброю на ланцюг Блейкових кайданів. Вона не має права на помилку. Ще ніколи вона так довго не прицілювалася. Від того наскільки буде влучним її постріл,залежить життя людини. До того ж, в прямому сенсі.

 Нарешті зважившись, дівчина натискає на курок. Лунає постріл і звук ланцюга. Блейк звільнившись, падає, але Меган встигає його притримати. Сідає на підогу і кладе голову хлопця собі на коліна.

- Блейк, прийди тями. Нам треба забиратися звідси. - дівчина намагалася привести хлопця до тями, але нічого не виходило. 

 Вона залишила хлопця на підлозі, а сама вибігла надвір. Її машина досі була на своєму місці. Меган підбігла, взяла з неї телефон й повернулася в приміщення.

- Ало, Аріє. - набрала дівчина номер подруги.

- Меган? Де ти? - схвильовано запитала подруга.

- Я... Я не знаю де я. Тут Блейк і йому погано. Мені потрібна допомога. 

 Батарея її телефону розрядилася.

- От чорт! - вона кинула телефон через все приміщення. - Чорт! Чорт! Чорт!

- Не злися, Мегі. - сказав Блейк, почавши кашляти.

- Блейк? - дівчина підбігла до нього, й поклала його голову собі на коліна. Вона шморгнула носом - Ти як?

-Добре. Не плач. - його рука потяглася до її обличчя і витерла сльозу що ненароком скотилася. - Зараз нарешті ти мене слухаєш, тому, я хочу пояснити чому тоді поїхав. Коли ти вийшла, мені зателефонувала Кетрін, і сказала що якщо я негайно не прийду до неї, вона натисне кнопку і підірве вибухівку, що трохи раніше заклала в будинок Арії. Я не вам вибору. Я б не встиг вас відвести на безпечну відстань від будинку, тому, мені довелося піти до неї. Пробач.

- Я тебе пробачаю. - рука Меган торкнулася волосся хлопця. - Пробачаю.

- Я розумую що не маю права запитувати, але все ж. В нас є... ще можливість бути разом? - запитав Блейк.

 Дівчина відвела погляд у бік. Вона не знала чи є в них шанс. Навіть не знала чи хотіла вона цього. Проте, точно знала, хоч і не хотіла цього визнавати, що досі любить його. Навіть після того, як тяжко їй було коли він покинув її, вона кохала його. Можливо якщо є кохання - є й шанс? 

- Є. - сказала дівчина, повернувши погляд на хлопця. Він її не почув, знову втративши свідомість.