Розділ 5

-Що? - дівчина втратила дар мови від того, що почула. - Хто твій батько?

-Ензо Ґіл, - в піднесеному настрої відповів хлопець. У Меган в середині все обірвалося. Тобто Блейк їй не збрехав? Ензо й справді винен в смерті її матері і тепер хоче її саму вбити? 

-Чорт. Яка я дурепа, - прошепотіла вона - Отже, він говорив правду.

-Ти щось сказала? - зауважив її шепіт Лукас.

-Так, я... Мені треба сходити до вбиральні. Можеш будь ласка зупинити. Я нікуди не втечу, - додала вона, побачивши підозрілий погляд хлопця. - Обіцяю.

-Гаразд. Попереду заправка, я зупинюся там.

 Він припаркувався і відчинив машину:

-Але швидко, я не хочу щоб батько чекав.

-Добре. - Меган швидко направилася до жіночої вбиральні. Вона змогла вибратися з машини але як їй звідси втекти? 

-Думай, думай! - казала вона своєму відображенню в дзеркалі. - Ти маєш звідси вибратися і знайти Блейка. Давай.

 Враз вона згадала їхню втечу з лікарні. Тихо прочинивши двері дівчина визирнула за ріг. Біля машини нікого не було. Вона вийшла з туалету і почала складатися біля стіни. Обвівши поглядом заправку, Меган побачила Лукаса, який щось купував в магазині. Вона прожогом почала бігти в бік шосе на якому здалеку їхала машина. Треба лише щоб та зупинилася.

-Ай - Меган впала і підвернула собі ногу. Попри пекельний біль, вона підвелася і намагалася йти далі, проте не могла наступати на пошкоджену ногу. Майже дійшовши, дівчина не витримала і впала, але її хтось підхопив у повітрі. Біль був настільки нестерпний, що вона вже втрачала свідомість проте ще встигла розрізнити силует Лукаса.

- Ммм... - дівчина опритопніла, проте нога досі боліла. 

-Ти вже прокинулася?

   Вона розплющила очі:

-Лукасе, будь ласка відпусти мене. - почала благати Меган - Будь ласка.

-Я вже казав, що не можна! - голос хлопця став суворим - Ми майже доїхали. Почекай трохи.

  І справді вже за хвилин 10, машина зупинилася:

-Виходь! - Меган вийшла з авто, але майже відразу впала невзмозі встояти. Лукас підняв її і поніс в будинок на руках. Дівчина ледь розплющила очі, щоб поглянути на будинок.

  То був цілий особняк. Гарні червоні ворота з золотистими стовпчиками заскрипіли, коли хлопець їх прочинив. Посередині двору стояв великий фонтан, проте коли вона наблизилася до нього, то помітила що він вже давно пересох. Клумби біля будинку, також були пожовклі й засохші. 

  Лукас відчинив двері. Всі меблі в будинку були накриті білою тканиною, а на підлозі лежав товстий шар пилу. Судячи з усього, що побачила Меган, в домі вже багато років ніхто не жив. Вона заплющила очі. Схоже хлопець підіймався сходами, вже за хвилину, він постукав у двері. Дівчина прислухалася:

-Заходь, - велів низький, грубий голос чоловіка.

-Я привіз її, батьку, - сказав Лукас, зайшовши в кімнату.

   Ця кімната була не така як всі. Підлога була чиста, біля стіни стояв стіл зі стільцем, а на стінах висіли висіли кілька картин.

-Добре, скажи Ендрю, нехай віднесе її до підвалу, - Меган опинилася в кріслі. Почулися кроки, відченилися двері і хлопець вийшов.

-Ти така ж гарна як і Дженна, - сказав той чоловік, наблизившись до дівчини. В неї в середині все стислося. Що зараз говорить цей чоловік? Хіба не він вбив її матір, а тепер ще й говорить про красу? Вони точно всі божевільні.

-Її волосся, губи - сказав чоловік, граючись пасмом її волосся - Жаль було її вбивати.

   Меган вже не витримувала:

-Заткніться і не говоріть нічого про мою маму! - враз її біль зник, вона розплющила очі що тепер палали гнівом.

-Й така ж бунтарка - додав той задоволено посміхнувшись. Він обійшов стіл і сів за ним - Не самій так говорити зі мною дурне дівча. Тоді можливо я подумаю над тим чи залишити тебе живою.

-Мені не потрібне ваше помилування. 

-Та невже? Ти хоч знаєш хто я?

-Ви безжалісний псих, що вбив мою маму, а тепер хоче вбити й мене.

-Знай своє місце! - посмішна на його лиці зів'яла і він зірвався на крик - Інакше пошкодуєш про це.

-Та невже? Про що ж ще мені пошкодувати накажете? - чоловік встав взяв стілець, поставив його навпроти Меган, сів і наблизив своє обличчя до неї.

-Дізнаєшся, - прошепотів він - ти будеш навколішках благати мене, помилувати тебе.

-Тьфу! - дівчина з усієї сили плюнула йому в обличчя - Давайте ж! Примусьте мене стали навколішки!

Чоловік зірвався на ноги витер серветкою слюну і схопив її за волосся. В цей момент зайшов Лукас з іншим чоловіком, певно з Ендрю.

-Швидко заведи її в підвал! Хай помучається трохи і буде молити пощади! - скомандував Ензо. Ендрю взяв Меган за руку і потягнув з кабінету. Вона не встигала йти, тому невдовзі впала і чоловік почав її тягнути. Невдовзі, спустившись ще одними сходами, вони зупинилися. Рука Ендрю її відпустила і дівчина впала на запилену підлогу. Він відченив двері перед нею, підняв з підлоги і штовхнув в кімнату.

  Меган встала притримуючись за стіну. Почувся звук і двері зачинилися. Тепер в кімнаті майже нічого не було видно, бо єдиним джерелом світла було малесеньке віконечко зверху, на протилежній стіні. Також біля тієї стіни стояло ліжко. Дівчина притримуючись стіни почала підходити до нього але помітила що на ньому вже хтось лежить. Наблизившись, вона побачила хто то був.

   На ліжку лежав Блейк, здається без свідомості:

-Блейк! - Меган стала навколішки біля ліжка - Блейк, отямся. Вона повернула хлопця до себе його обличчя було закривавлене, а на футболці було кроваве п'ятно. Дівчина підняля його футболку і поглянула на рану, яка знову відкрилася. Вона незграбно звелася на ноги і підійшла до дверей:

-Будь ласка, допоможіть! Він помирає! Допоможіть будь ласка! - почала кричати з усієї сили Меган, одночасно стукаючи руками об двері - Допоможіть будь ласка!

-Чого тобі? - почувся голос Ендрю.

-Будь ласка, дайте щось щоб зупинити кровотечу. Благаю вас.