Розділ 2

 Меган з страхом в очах дивилася на Блейка що підтримував ліву руку, побачивши там рану, дівчина злякалася. Вперше в своєму житті вона завдала комусь болю, зараз їй було неймовірно шкода свого ворога. Помітивши страх в очах Меган, Блейк зкомандував:

-Тео, я сам поведу ви можете йти - звернувся він до одного з чоловіків що вже сів на місце водія.

-Але пане у вас рана, вам треба в лікарню - відповів грубий голос, як могла зрозуміти Меган то був голос Тео.

-Ти думаєш я не знаю що мені треба робити?

-Що ви пане - ніяково вийшов Тео з машини.

За кілька хвилин дівчину вже пересадили на переднє сидіння поруч з місцем водія, яке зайняв Блейк. Вони рушили з місця, на подив Меган, Блейк навіть з такою раною, доволі добре керував автомобілем, але її не полишав страх. Що вони далі з нею зроблять? Чого можна чекати від ворогів? Поруч почувся стогін, дівчина обернулася і побачила що майже вся футболка Блейка була закривавлена, а сам він ледь тримався щоб не втратити свідомість.

-Я... Мені... Дуже шкода, я так не хотіла. Тобі не можна в такому стані керувати машиною - сказала Меган не приховуючи страху в голосі.

-Тобі шкода що не вбила мене? - зухвало мовив Блейк.

-Ні, звісно ні, але я просто захищалася.

-Тоді так і заспокоює своє сумління щоб спокійно спати.

-Я не заспокоюю сумління, це прав... - Блейк втратив свідомість і машина стала не керованою, поставивши свою ногу на гальма Меган змогла зупинити авто.

Вона була налякана та незнала що робити, тікати чи допомогти? Врешті-решт те що він отримав поранення це її вина, вона має все виправити. 

Дорога була безлюдна тому допомоги не було в кого просити. Меган відчинила дверцята машини з боку Блейка, на його сидінні було дуже багато крові. Величезними зусиллями вона витягла його з машини і поклала обабіч дороги, знайшовши в машині аптечку, дівчина кинулася допомагати йому. Їй вдалося сповільнити кровотечу, але йому треба було терміново в лікарню.

-Мамо, не залишай мене будь зі мною, мамо - Блейк почав марити. Меган тремтячою рукою торкнулася його чола, воно було дуже гаряче. Аж тут на дорозі вона побачила авто, вона почала підійматися щоб зупинити авто але тут її за руку схопив Блейк:

-Не кидай мене, не йди. 

-Я тут все буде добре - Меган вивільнила руку і поспішила зупинити машину:

-Стійте! Зупиніться, людині потрібна допомога - машина зупинилася і з неї вийшов чоловік.

-Що трапилося? Ти в порядку? - запитав чоловік помітивши кров на її руках - Так, зі мною все добре але моєму другу потрібна допомога. В нього вогнепальне поранення, будь ласка допоможіть.

Разом з водієм автівки вони спромоглися посадити Блейка в машину. Меган дуже переживала так як жар не спадав:

-Чи не могли б ви трішки прскоритися? - водій додав швидкості. Вже за 15 хвилин вони були в лікарні.

Меган швидко вийшла з машини і побігла в лікарню:

-Швидше допоможіть! В чоловіка вогнепальне поранення - кілька лікарів з ношами підбігли до машини, вже за мить Блейка занесли в лікарню.

-Швидко в операційну! - скомандував один з лікарів.

-Чекайте тут, далі вам не можна - вона безсило впала на найближчий стілець. 

Невже вона стала вбивцею? Чи зможуть його врятувати? А якщо й так, то він обов'язково розповість все поліції. Погані думки та роздуми не покидали її, минуло вже кілька годин від тоді як почалася операція, а новин досі не було. Раптом двері операційної відченилися і з них вийшла медсестра:

-Як Блейк з ним все добре?

-Він втратив дуже багато крові потрібно переливання, ви його родичка?

-Ні, я його подруга, а яка група крові потрібна? 

-Перша позитивна, ви знаєте людей з цією групою крові?

-Так, це моя група крові, я можу стати донором - не роздумуючи сказала Меган. Після здачі крові вона повернулася на свій стілець, в неї трохи паморочилася голова але вона відхиляла пропозиції медсестри полежати і відпочити. Вона не може відпочивати якщо через неї в будь який момент може померти людина.

Ще за кілька годин вийшов лікар:

-Операція пройшла успішно, але ваш друг певний час має побути в реанімації. І вам теж не завадить відпочити - сказав він помітивши в якому стані знаходиться Меган. Її відвели в порожню палату, де вона лягла на ліжко і відразу заснула. Їй спалося дуже погано, постійно снилися якісь жахи ось вона прокинулася і не змогла більше заснути. Вона встала, одягнулася і підійшла до рецепшину.

-Вітаю! Чим можу допомогти? - доброзичливо усміхнулася жінка за стійкою.

-Я б хотіла дізнатися стан здоров'я Блейка Вайта. 

-Його вже перевели до палати.

-Я його можу навідати?

- Звісно. Номер його палати 359, вона в кінці коридору. - Меган з острахом рушила в той бік в який показала жінка.   

Ось дійшовши до палати, вона тремтячою рукою прочинила двері і зайшла. Навпроти неї стояло ліжко на якому лежав Блейк. Ще вчора вона його боялася і ненавиділа, а зараз бачачи його в такому стані... вона зловила себе на думці що їй дуже шкода його, він так як і вона виріс без мами. В них було дещо спільне. Вона тихенько зачинила за собою двері і сіла на крісло біля ліжка, продовжуючи свої роздуми. Але тут вона згадала що він син ворога, що він викрав її і можливо навіть хотів вбити. Вона швидко встала з крісла і підійшла до дверей щойно торкнулася ручки, як почула:

-Чому ти врятувала мене? Чому не кинула помирати? І чому досі тут? - Меган перелякано обернулася.

-Я тебе врятувала бо я не така як ви.

-А які ми?-

Ви не маєте людяності, думаєте лише про себе і вбиваєте всіх хто стане у вас на шляху. - розлючено сказала дівчина.

-Та невже? - з кривою посмішкою сказав Блейк - А хіба ти не думала про себе рятуючи мене? Я став на твоєму шляху і ти мене ледь не вбила. Досі вважаєш що ти не така як ми?

Меган ледве стримувала сльози, а він мав рацію вона рятувала його щоб не стати вбивцею і вистрелила бо він став на її шляху. Як вона досі може думати що чимось відрізняється від нього? Хоча ні відрізняється: