Розділ 1

-Мамо, ні, ні, не залишай мене, мамо!- Меган рвучко прокинулася і сіла на ліжку. 

Вже вкотре їй наснився той день коли померла її мама. Його вона ніколи не забуде. Тоді рівно 10 років тому перед її днем народження вони з мамою поїхали купувати сукню на 11-річчя Меган. Їхна сім'я жила за містом і до бутику доводилося їхати довго. Щоб було не так сумно їхати Меган з мамою увімкнули музику, підспівували та веселилися. Проте нізвідки на дорозі з'явився чоловік і мама не зумівши загальмувати вивернула кермо в інший бік і вони з'їхали з дороги. Машина врізалася в дерево, лобове скло розбилося, а з капота струменів дим. До машини підійшов той самий чоловік який був на дорозі і намагався відчинити двері машини. Отямившись, Меган побачила маму яка стікала кров'ю:

-Мамо, мамо прокинься - почала благати дівчинка у відчаї - не залишай мене мамо.

-Мегі, люба подивися на мене все буде добре йди з тим чоловіком він тебе захистить - сказала мама Меган з останніх сил.

-А як же ти? Я не хочу тебе кидати тут, мамо - сльози дівчинки рясно омивали обличчя, вона взяла руку мами і міцно стисла - Я буду тут з тобою. Я не залишу тебе.

Чоловік спромігся відкрити двері і почав витягати Меган з машини.

-Ні, я буду тут, залишуся з мамою - дівчинка почала пручатися і ще міцніше стиснула мамину руку. Проте чоловік виявився сильнішим дівчинка випустила з руки мамину руку і опинилася на руках у незнайомця.

-Відпусти мене! Мамо! Я хочу до мами - Меган не покидала спроб вирватися і ось коли вони вже були далеко від машина вибухнула і її враз охопив вогонь - Мамо! Не залишай мене мамо!

-Отямся, вже досить. Це було дуже давно чому це жахіття тобі досі сниться? - сказала собі дівчина подивившись в дзеркало і натрапивши поглядом на шрам що залишився після тієї аварії - тобі вже не 11, ти не та маленька дівчинка яка нічого не знає і всього боїться. Досить.

Меган зайшла до кімнати і подивилася на годинник який показува сьому ранку.

-Гаразд час знову влитися в життя - Меган одягнулася і спустилася на сніданок.

Добрий ранок Мегі! - сказав батько дівчини

-Меган, називай мене Меган тату.

-Тобі знову наснилася та аварія?

-Ні, з чого ти взяв? - збрехала Меган

- Ну наприклад з того що ти знову просиш щоб тебе називали повним ім'ям 

-Так прошу, бо Мегі мене називала лише мама і я більше нікому цього не дозволю. - дівчина рвучко повернулася і вийшла в сад.

Сівши на лавку вона порину в роздуми, але зненацька почали лунати постріли. Скло будинку почало розлітатися, Меган швидко лягла на землю закривши голову руками. До неї вже підходило кілька їхніх охоронців щоб переправити в безпечне місце, пролунало ще кілька пострілів і в них влучило кілька куль. На очах у Меган, чоловіки впали стікаючи кров'ю. У відчаї дівчина піднялася і побігла до них, бажаючи надати допомогу. Аж тут з будинку вибіг Лукас, найвірніший батьковий охоронець і друг дитинства Меган. 

-Меган ходімо треба піти в укриття, ти їм нічим не допоможеш, вже пізно - сказав Лукас схопивши дівчину і намагаючись затягти її в будинок

-Ні, я зобов'язана їм допомогти, вони отримали поранення намагаючись мене врятувати! Я не хочу щоб люди гинули намагаючись мене рятувати! - Меган в істериці виривалася але Лукас виявився сильнішим і все ж затягнув її до будинку.

Ще кілька невдалих спроб вирватися і ззаду почувся батьків голос:

-Годі вже,Меган! Ти їх не врятуєш, а себе ще можеш врятувати. Негайно піднімайся в свою кімнату швидко! - на цей раз батько був дуже наляканий та злий

-Я нікуди не піду. - тато Меган подав знак головою і ось дівчина вже опинилася на руках у Лукаса який піднімався сходами - Відпусти мене! Геть! Геть від мене!

Відчинилися двері в кімнату і ось Меган вже була на ліжку, Лукас швидко вийшов і замкнув двері. Дівчина безсило впала на ліжко і гарячі сльози потекли по щоках. Як вона знову могла допустити смерть людей? Чому через неї постійно хтось гине? Меган заплющила очі і непомітно заснула.

Прокинувшись зрозуміла що проспала кілька годин. Кинулася до дверей, надиво вони були відчинені.

Спустившись сходами вона побачила прибиральниць, які збирали розбите скло, пройшовши трішки далі дівчина побачила що двері до кабінету батька злегка прочинені. Через шпарину було видно як той сидів за столом щось розмірковуючи, Меган постукала:

-Меган? Проходь - припинив свої роздуми батько - я якраз хочу з тобою про дещо поговорити

-Так? І про що ж? 

-Зважаючи на сьогоднішню подію, я вирішив відправити тебе до твоєї тітки в Америку.

-Що? Я не хочу нікуди їхати, я буду тут.

-Меган ти маєш поїхати, я не хочу щоб з тобою сталося те саме що й з твоєю матір'ю, в мене залишилася лише ти - батько мав дуже сумний вигляд - Тоді я не зміг захистити Дженну але я зможу захистити тебе. Завтра о цій порі ти вже будеш у тітки, йди збирати речі.

-Але тату... 

-Це не тема для суперечки Меган. Ти їдеш.

Дівчина знала що якщо батько щось вирішив вже не можна щось змінити, тому пішла збиратися. Зайшовши до кімнати вона обвела її поглядом. Кімнату в якій провела всі свої 20 років, вона має зараз покинути. Проте вже нічого не вдієш.

За годину в двері постукали:

-Увійдіть - це був Лукас.

-Меган ти готова? Я маю наказ відвезти тебе до аеропорту

Вийшовши на вечірнє подвір'я Меган глибоко вдихнула пахощі саду, більше вона їх ніколи не побачить. Сіла в машину, і ось вони вже рушили. Востаннє подивившись на будинок Меган подумала що так буде краще, більше через неї не будуть гинути люди.

Через пів години машина різко загальмувала, ледь втримавшись на сидінні Меган перелякано глянула на Лукаса:

-Цссс - приклав палець до вуст хлопець - чекай тут, я гляну що сталося.

Почулися звуки бійки, дівчина в паніці побачила пістолет на сидінні. Трохи повагавшись вона схопила його та скерувала на двері машини, ті відчинилися і в машині з'явився чоловік намагаючись витягти Меган. Не роздумуючи вона натисла на курок, пролунав постріл і чоловік стогнучи з болю зник. Почулися швидкі кроки і голоси: