5

Вони всі вийшли з води, коли через мить рожева гладь стривожилася. Не залишаючи кіл на воді, з глибин Сиваського моря визирнула маленька чорна голівка. Червоне сонце, що сідало робилося німбом над цією чорнявкою, а небо здавалось ще голубішим за небо на дитячому малюнку.

Її груди торкалися сосками води, і це виглядало так природно, ніби то звичайна туристка хлюпається у самого берега нудистського пляжу. З чорного, короткого волосся, що от-от мало дістатися русалкових плечей, краплями падала в море вода та лишала після себе маленькі кола. Сама русалка майже не ворушилась, принаймні тією частиною тіла, що визирала з води, але вона стрімко наближувалась до гостей. Молодь деякий час просто дивилась на жительку Сиваського моря.

– Ну, здрастуй, красуне, – тихо промовив Іван, який весь цей час простояв на березі. Він почав знімати з себе одяг та взуття після чого рушив у воду. Тиша оглухла гучними сплесками води.

Вона не була красунею. В неї не було нічого красивого, навпаки, її зовнішність була настільки непримітною, нормальною, що, якщо русалка вийшла б з води, переставляючи такі ж самі нормальні звичайні ноги, то всі б подумали що дядько Іван – старий брехун.

Русалка дивилась на нього трохи нахиливши вбік голову, шукаючи його погляду, контакту очі-в-очі, Іван не ворушився, намагався не дивитися на неї.

– Тихо, красуне, тихо, хвилювання зайве, то я їх привіз. Вибач, що не попередив. Ці двоє надто настирливі, не зміг відговорити, от і привіз. – Він говорив до неї так, як говорять із маленькою дівчиною намагаючись заспокоїти.

Русалка оплила Івана і рушила вперед. Настя та Назар вже були у воді та не відривали погляду з морської жительки. На диво Насті не було страшно, вона взагалі не розуміла що саме відчуває. Збентеження? Цікавість?

Але русалка не звертаючи уваги на хлопця, підпливла до дівчини та взяла ту за руку. В ту саму мить Насті захотілося розповісти русалці про все своє життя, наче старому вірному другові, з яким довго не бачилась. Та їй вже здавалося, що вона безупинно розказує, спочатку про дитинство, потім смішну історію про батька та про те, як він кожного вечора робив їй какао, про першу любов, історію знайомства з Назаром… Русалка мовчала, але те, що відбувалося між ними дівчина сприймала за  бесіду, вона ніби чула голос водяної жительки, чула її сміх та відповіді. Рука русалки була теплою та м‘якою, як рука мами, вона проводила нею по волоссю Насті, прибиравши назад маленькі прядки, що спадали на очі. Її повільні та приємні рухи, уважні очі, що дивилися наче в саму душу молодої дівчини, її ніжні дотики робили Настю безпорадною, немічною, вона ніби не належала собі. В якусь мить Настя, усвідомила, що подумки розповіла все та навіть більше, ніж священнику на сповіді. Скільки пройшло часу? Години? Дні? Русалка вже гладила її оголені плечі, шию, проводила долонею по обличчю, коли Іван раптом прошепотів:

– Виходь з води! Чуєш, дівчино, виходь, кажу! – цього разу Іван передумав: Настею він розплачуватися не хотів, серце підказувало, що в дівчині є щось особливе.

– Але… 

– Досить! – його голос звучав більш роздратовано.

– Але… як? – спитала Настя, але так і не почула відповіді. Вона навіть не встигла скрикнути від несподіванки, коли русалка вистрибнула з води та повисла на її шиї. Її сильний хвіст уперся в коліна Насті, та була змушена трохи зігнути їх, бо ледь не втратила рівновагу. А потім сталося щось неймовірне. Небо освітилося різнокольоровими барвами. «Північне сяйво?» - подумала Настя, – «Не може такого бути!» Коли раптом дівчина відчула як з колін, рухаючись її тілом, стало підійматися тепло. Жар поглинав весь сум, біль та печаль, які були колись відчувані Настею протягом всього життя. Тепер всі горя та сльози, що колись лились ставали паливом для полум‘я такої насолоди, якої Настя не знала до цієї миті. Зорі засвітилися на сутінковому небі та почали чарівний досі ще небувалий танець, малюючи небо то в карти, то в стрічки. Божевільне небо, а під ним кохалися молода дівчина та русалка. То був той самий кайф, якого прагнуть отримати наркомани, перебуваючи в ломці. Або навіть більше. Бо немає у світі такої насолоди, більшої за ту, що отримувала саме зараз дівчина, на ім'я Настя, любителька подорожей та шукачка пригод, майбутня щаслива наречена та мама талановитого хлопчика. Від неземного задоволення Настя втрачала свідомість, вона впадала в забуття, вже не розрізняючи де справжня реальність, а де фантазія, та взагалі чи було те, що вона відчувала реальним. Бо все здавалося сном, найприємнішим за всі сновидіння сном, та й не хотілося прокидатися.

Але потім все кудись зникло. Зникло Північне сяйво, дядько Іван, Назар. Не було і самого моря. І русалки не було. А були лише начебто кадри з дикої документалки, де посеред білих фарбованих стін на задрипаному ліжку лежала сама Настя. Було трохи прохолодно. За вікном сутеніло, падав сніг. Настя дивилася на саму себе, здригаючись, ніби від холоду, а ніби від жаху, який узявся нізвідки.