Розділ 4.

І мовчки реву...Це сльози радості. Я не можу стриматися. Перше, що потрапляє на очі, це сертифікат на зимовий психологічний табір в Карпатах! Завжди мріяла туди потрапити, цікавлюся цією темою. А ще й зимою! Ніколи не була в Карпатах о цій порі.

Піднімаю сертифікат. Далі лежить книга, моєї улюбленої Дари Корній, нова...І ще біля неї бачу якусь коробочку. Відкриваю і її. Знову сльози. Це зробив Сашко своїми руками, впевнена. Яка краса! Це дерев'яна кругла підвіска. На маленьку дерев'яну площину, помістилася композиція з улюблених ромашок і ще якихось польових квітів, вони як в ямці, залиті чимось прозорим, що створює ефект "під ковпаком" (Мій спосіб описувати прикраси заслуговує Нобелівської премії, бо це ж треба пробачити на власні очі). Зверху біля "скла" є невелика буква "О". А з іншої сторони підвіски - цитата: "У моєму словнику немає слова "неможливо". Це ж ісправді про мене. Сашко, хоч і здається на перший погляд легковажним хлопчиною, але він вміє відчувати людей, знає як підібратися до кожного. А я люблю прикраси ручної роботи,ї такі ніжні, елегантні.

Я дивлюся на друзів і усміхаюся.

–Дякую..., - майже пошепки. Знаю, скільки грошей коштує та путівка в табір, знаю, скільки сил вклав Саша в цей витвір мистецтва, і знаю, що друзі довго чекали, поки заберуть один із перших екземплярів цієї книги, бо її ще не було в продажі вчора.

-Можна?, - це Саша. Він хоче одягнути підвіску. Акуратно дістає її. О, так там ще і ланцюжок срібний є! Він не надто тонкий, і не товстий, такий як має бути. Серйозно? Ні, срібло з деревом круто поєднуються, але скільки грошей вони витратили на мене?

-Твоя реакція – безцінна, - усміхається Ліля.

-Дякую! Але...

-Навіть не починай мови про гроші. Це все для тебе, і нічого не хочемо чути. Ти вже другий рік заглядаєшся на той табір!, - Таня знає мене, як облуплену. Вона хороша подруга. Мене приваблює, те, що вона вивалює, все як думає.

Я мимоволі торкаюся підвіски, встаю, і друзі ведуть мене до дзеркала.

-Яка ти все-таки красуня. І те, що ти зараз не в міні-спідниці і червона помада не на губах, то дуже круто. 

-Так. Всьо, йдем їсти торт, і пити чай.

Це тільки отак здалеку мої друзі, можуть здаватися якимись мажорами, з черствою душею. Так, можливо, я і не вписуююся до цих людей, за матеріальним статусом, але як друзі вони просто прекрасні. Усі різні, дуже. Хтось постійно раніше ховався за масками, а зумів розкрися лише після пів року спілкування. У кожного є свої проблеми, свої таємниці та ми знаємо один про одного все, і раніше ділилися всім, бо довіряємо.

Ми зробили чай, я хотіла порізати торта, але Таня мене зупинила.

-Стоп, а свічки? - Я пирснула зі сміху. Дівчина почала вставляти свічки в торт. Підпалила, а тоді вимкнули світло в кімнаті. Друзі знову почали співати "Happy Birthday", - Ну, ти загадала бажання?, - а як же, загадала. І задмухнула усі свічки з одного подиху. 

Ми сіли за стіл пили чай і їли торт, на фоні грала легка музичка, говорили про все на світі, і ні про що водночас. Сьогодні на диво, легкий день. За цими безтурботними розмовами, зрозуміла, що такі моменти безцінні і я пам'ятатиму їх ще довго, я й справді щаслива людина. 

- Ну, давайте закруглятися. Скоро буде дев'ята, а ми тут телєпаємо. 

-Ти кудись женеш, чи на електричку не встигаєш?, - відповіла Тані я.

-Та, ні. Ти що. Просто клуб тільки вчора відкрився, новий. Тому мені й цікаво. А тобі, подруго, пора би було вже давним давно відпочити і розслабитися.

-Ок, все-одно я піду. Хоч, і не знаю, що я там буду робити, але піду. 

-Та, не парся ти так. Просто потанцюємо. Ну, хтось ще може нап'ється, але це будеш точно не ти, тому за тебе ми не хвилюємося. - Ліля вміє заспокоїти, хоч і не на довго. А до алкоголю я дісно ставлюся з відразою, мене не притягує, плюс, швидко п'янію. Одного разу спробувала пиво, дякую, більше не хочу.

Ми помили посуд, поскладали на столі та вирішили вже виходити. Я ще раз поглянула на себе в дзеркало. Та наче, прикольно. Чорні колготки і високі черевики пасують до мого раніше "легкого" образу. Ніколи не любила довго стояти біля дзеркала, а тут раптом...Хоча у мене, здається, приваблива зовнішність, тому соромитись нічого. Трішки темна шкіра, ні я не смугла, але і не бліда. Темне волосся, яке легко в'ється повітряними хвилями спадає нижче плеч. Великі, майже чорні очі. До речі, мені часто кажуть, що мій настрій можна відчути саме по погляду. Виходимо з гуртожитку, сідаємо в Машину машину і їдемо. А я вкотре ловлю себе на думці: "і для чого мені той клуб?"