Розділ 3.

3-тій курс.
11 жовтня. Субота. Вихідний. Мій День Народження.
Біля ліжка постійно дереньчить телефон. Поглянула на годинник - 5:27! І кому це не спиться?
- Ало.
- Happy Birthday to you, Happy Birthday to you, Happy Birthday dear Олекса, Happy Birthday to you! - в телефоні звучало 3 голоси, які невпопад співали. Але ж як приємно! Блін, вже люблю своє День Народження!
- Олекса, щастя, здоров'я, многая літа! Сьогодні о 9 йдем в клуб, ми всьо організували,- сказав Сашко, мій одногрупник, справжній заводила.
- Народ, дякую за вітання! На слова, як завжди скупі. Але якого милого пів шостої до мене дзвонити? Вам шо не спиться? Чи ви вже приготувалися п'яніти? - вдавано розлючено сказала я. А потім ми весело розсміялися. 
-Ой, ой-ой-ой, які ми гонорові. Старієш, подруго. - почула голос Лілі, яка постійно запізнюється на пари, а тут раптом в таку рань встала.- Нічого не хочемо чути. В 7 ми до тебе припремся. Чекай.
- Угу. Дякую! 
- По спині ломакою. А тепер можеш спати.
- Ага. Заснеш тут після вашої арії. Якщо, чесно, мені дуже приємно, я не очікувала. Де ви? 
- Будеш багато знати, ще швидше старою станеш. - Таня, як завжди, зі своїми заготовленнеми відповідями)
- Оке. Йду спати. Цьом.

Я дружила зі всіма в групі, але тусувалася з компашкою: Сашкою, Лілею, Танею. Не була вискочкою, але користувалася авторитетом, до моєї думки часто прислухалися. Я творча натура, яку важко переспорити, бо буду наводити 10483930 аргументів) люблю поговорити. Мабуть, через це і обрала такий фах. Занадто емоційна та перфекціоністка. Не кидаю жодної справи. 

О, я є головою Студ.пардаменту. Цього року моя каденція закінчується, але думаю, що знову оберуть мене. Ми таки багато зробили для універу, з деканом хороші стосунки, з ректором теж непогані (доводилося ж працювати разом, як не як). Я й взагалі поважаю наших викладачів, вони дуже класні, хто б там що не казав.

Нехотя встала зі свого тепленького ліжка, потягнулася. Зробила розтяжку - рутина. Поснідала пародією на омлет. І взяла книгу до рук. Любила читати, я трохи "книжковий черв'як" в цьому плані. 
Не знала що робити, тому вирішила підготуватися до пар. Зробила все, що потрібно було на тиждень вперід.
Десь о 6 зібралася. Хоч на дворі й був жовтень, та це не біда, досі тепло. Я одягнула свою улюблену сукню трохи нижче коліна, пряму, зелену, в рубчик. До мого темного волосся та надто темно-карих очей пасував цей колір. Впринципі, мені всі кольори пасують!
Волосся розчесала, зав'язала в пучок. На губи - гігієнічна помада, все як завжди. Не люблю макіяж, а тим більше яскравий!

Раптом дзвонить мелодія, яка встановлена лише на моїх рідних. Піднімаю слухавку.
- Олекса, сонечко, вітаю тебе з Днем народження! Ти в мене і так найкраща, тому просто будь щасливою. 
- Дякую, ма.
- Як там навчання?
- Та все класно. Ти ж знаєш, як мені подобається. 
- Давай зустрінемось на тижні. Я тебе востаннє влітку бачила. Ти така самостійна стала.
- Давай, можемо у мене на роботі у вівторок десь перед 16.
- Давай, сонечко. Успіху тобі! Якщо що, то дзвони. 
- Папа, дякую що задзвонила.
Останнім часом, ми стали трохи як чужі, але це, мабуть, нормально, у кожного з нас своє життя. Зранку Сергій дзвонив, розмова була така ж одноманітна.

18:34. 
Хтось тарабанить в двері.
-А от і припхалися. - вони буквально всі завалюються в маленьку кімнатку. Цьогоріч мені повезло, бо я живу сама, хоч ліжок у кімнаті два. Дива та й годі. Кімната проста, нічого особливого, хоча я й робила тут ремонт. Білі стіни, одна з яких обвішана фото-спогадами, яких вже достатньо назбиралося. Сашко мені зробив полички для книг, бо місця банально не вистачало. А далі, дивитися нема на що. Звісно, у моїй голові, ця кімнатка була перероблена трохи по-іншому, але зараз тут затишно і так.

Вже через секунду ця монголо-татарська навала з трьох осіб заключає мене у свої обійми.