Моя подруга дитинства

— Мей Хо, я хочу тебе з деким познайомити. — переді мною стояв друг мого дитинства Боббі, а поруч із ним висока дівчина. - Знайомтеся це моя дівчина Сон Хі, а це моя подруга дитинства Мей Хо, ми з нею здається з пелюшок разом.
— Рада за тебе і за твою подругу, але я спізнюся. — якось не дружелюбно промовила, обійшовши Боббі і проігнорувавши простягнуту руку його нової пасії для знайомства, я спробувала якнайшвидше піти подалі від нього і не розплакатися. "Моя подруга дитинства" стояло у мене у вухах, а серце кричало що більше не хоче бути просто подругою.
Вже давно зрозуміла, що мої дружні почуття змінилися любов'ю до цього хлопця. Але він так звик, що я завжди поруч і готова брати участь у будь-яких витівках як хлопчак, що не помічає моїх почуттів. Та й як можна щось відчувати до такої як я: коротка стрижка як у хлопчика, тільки з пишною копною, постійно в рваних джинсах, футболці на два розміри більше, пошарпаних кросівках, які шкода викинути, бо це його подарунок на п'ятнадцятиріччя, та кепка на голові прикрашена різними металевими ланцюжками, заклепками та черепками. Та й усі його дівчата як на підбір з нього на зріст, фігуристі і всі з довгим пофарбованим у блонд волоссям. А я йому ледве до підборіддя дістаю, і білий колір волосся мене дратував, тому ніколи не фарбувала волосся. Не витримавши чергового знайомства, втекла на наш майданчик, де ми завжди грали в баскетбол, і дала волю почуттям. Вдосталь наревівшись я прийняла рішення, яке давно обмірковувала — поїхати на навчання за кордон. Повернувшись додому я озвучила своє рішення, що дуже втішило моїх батьків, адже вони так хотіли бачити дочку - принцесу, а не дочку - пацанку, і щиро вважали, що розлучивши мене з Боббі вони нарешті цього досягнуть.
З початку мені було важко, неймовірно сумно перебувати в далечіні від рідних мені людей, але поступово я звикла до цього, та й за навчанням не було особливо коли розслаблятися і сумувати. Виїхавши в іншу країну я вирішила змінитись, мій зовнішній вигляд «аля хлопець-сорочка» не зовсім підходив до нинішнього оточення. Поступово відростало волосся, я навчилася користуватися косметикою, на зміну джинсам прийшли сукні, костюми, спідниці та блузи, а кросівки змінилися на туфлі човники, модельні туфлі, або на крайній випадок зручні мокасини.
Першого року я не захотіла повертатися додому, не була готова зустрітися з Боббі. Він закидав мою пошту листами з невдоволенням і претензією, що не повідомила його про свій від'їзд, далі розповідями про дівчину, що знову змінилася, і купа фоток, де вони разом.
По закінченню другого року навчання, я все ж таки зважилася відвідати батьків.
І ось я вже майже вдома. Іду знайомою до болю вуличкою, і мій зір легко вловлюють найменші зміни на ній. Рідне повітря заповнює мої легені, витісняючи загазоване повітря мегаполісу іншої країни.
— Привіт. - вимовляю я хлопцеві, що йшов мені на зустріч з черговою красунею-блондинкою.

— Привіт? Ми хіба знайомі? — хлопець удивлявся в обличчя.
— Погано Боббі, забувати друзів із якими ріс із пелюшок. — трохи зніяковівши, я заправила пасмо волосся за вухо.
— Мей Хо?
— Та це я Мей Хо.
— Ти ти…
— Дуже змінилася. Я б ще побалакала з тобою але вибач, на мене чекають батьки. Ще побачимось. — я пройшла повз парочки, постукуючи набійками по тротуару, а моє серце відстукувало ритм у грудях.
Не минуло й двох годин, як мій телефон повідомив про прихід СМС:
"Вийди на вулицю"
Сповістивши батьків, що йду погуляти, чого раніше ніколи не робила, шокувавши їх, накинула джинсовий піджак на легку сукню, туфлі на підборах вийшла за двері.
— Мей Хо! — хлопець одразу кинувся до мене, але за крок від мене зупинився. — Я дурень Мей, що не помічав яка дівчина в мене перед носом. І тільки побачивши тебе сьогодні, усвідомив, що я не хочу більше бути просто другом. Ти мені подобаєшся і я люблю тебе.
— А як же вона?
— Хто? - не розуміючи про що я питаю хлопець дивився на мене.
— Та дівчина, яку я сьогодні бачила з тобою?
— Це не кохання, простий час проведення разом.
— Ти так легко про це кажеш, що мимохідь згадуються всі твої колишні, боюся стати однією з них. - Розвернувшись я увійшла в будинок і проревіла всю ніч замкнувшись у кімнаті.
Наступного дня не дивлячись на протести батьків та вмовляння ще залишитися я зібрала валізу. Не можу бути з ним в одному місті, я здамся, сама побіжу зізнаватись у почуттях до нього, а це не правильно. Не коли не вітала тих, хто розбиває парочки.
Аеропорт зустрічав мене суєтно і галасливо.Підійшовши до посадкової стійки я чекала коли оголосять посадку.
— Мей Хо! - обернувшись я побачила Боббі що біжить до мене. — Чому ти не даси мені шансу, коли я зрозумів свої почуття.
— Тому що це не так.
—Ти злишся і боїшся.
— Та я злюсь на себе, що не змогла забути тебе, злюся на тебе, що ти не бачив моїх почуттів до тебе. І боюся, що можу здатися, і відповісти тобі на твої почуття, змушуючи іншу людину страждати. Я знаю, як це боляче, і не хочу нікому завдавати шкоди.
— Але втікши ти зробиш боляче одразу двом людям. — хлопець підійшов ближче і обійнявши за тендітну талію ніжно доторкнувся до губ Мей Хо. — Не роби нас нещасними та самотніми.