Ти мій ангел

- Ти мій ангел. - часто казав це тобі, не підозрюючи що незабаром ти їм справді станеш. Зараз я постійно звинувачую себе в тому, що не приділяв тобі достатньо уваги через щільний графік. У ті рідкісні моменти, коли ми були разом, ти не видала свій біль, який терпіла весь цей час, ніжно посміхаючись, дивлячись на мене.
Зараз я розумію, що в цьому погляді була туга, але тоді я був щасливий і не помічав цього.

***

- Мія, ти бачила наш виступ. - голосно спитав я відчинивши двері до квартири. Вона не вибігла як завжди на зустріч із радісними криками, та й у квартирі було досить тихо. Зазвичай вона включала музику, але зараз панувала тиша. - Мія, ти вдома? - моє серце защеміло від незрозумілої туги, тихо ступаючи я увійшов у вітальню де побачив на підлозі біля дивана лежачу непритомну Мію. Викликавши тремтячими руками швидку допомогу я сів на підлогу уклавши голову дівчини собі на руки.
- Прокинься, люба. - просив погладжуючи її по русявому волоссі.
- Хонбіне, ти вже повернувся, а мені вже треба йти. - на мить обличчя дівчини спотворилося від болю. - Прости мене.
- Мія, що ти кажеш? Куди йти? Ти маєш жити, ти ж мій ангел, я не зможу без тебе.
- Я й залишусь твоїм ангелом. - дівчина знову знепритомніла.

- Лікар що з нею?
- У неї саркома, хіба вона вам не говорила про це?
Мія лежала на лікарняному ліжку, одягнена в білосніжний лікарняний одяг, я сидів поруч, тримаючи за руку. Здавалося вона вже не жива, але слабке дихання і пікаючий апарат стежить за ритмом серця, говорили про те, що вона все ще поряд зі мною.
– Хонбін. - почув я слабкий поклик дівчини. Піднявши заплакані очі я зіткнувся з тим самим безтурботним, веселим поглядом і усмішкою на обличчі. І тільки тепер я усвідомив, як їй це все важко дається. - Я люблю тебе! - в ту ж секунду апарат запищав тривожним сигналом, показуючи на моніторі рівну лінію.